Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

сподітися I
сподітися II
сподіяти
сподіятися
сподоба
сподобання
сподобати
сподобатися
сподобити
сподобитися
сподобляти
сподобний
сподок
сподом
споживати
споживляти
споживок
спожити
спожиткувати
спожиток
спожиття
спозадавна
спозаколишній
спозивати
спозирати
споїти
спокаятися
спокволу
спокій
спокійний
спокійнісінький
спокійнісінько
спокійно
спокоїти
спокоїтися
спокой
споконвіку
спокуса
спокусити
спокусливий
спокусник
спокусниця
спокута
спокутувати
спокушати
спокушатися
сполитися
споліскувати
споліскуватися
сположити
сполокувати
сполом
сполонити
сполонитися
сполоскати
сполоти
сполох
сполоханий
сполохати
сполохатися
сполохнути
сполохнутися
сполошити
сполошитися
сполуватися
сполуденок
сполудні
сполучати
сполятися
спомагати
спомин
споминати
споминатися
споминка
споминок
споміж
спомогти
спомогтися
споможність
спом'янути
спона
спонаджувати
спонаджуватися
спонукувати
спопелити
спопеліти
спопувати
спорати
спорзний
спорзнитися
спорий
спориня
спорити
споритися
споритися 2
спориш
спорливий
спородити
спорожнити
спорожніти
спорожняти
спорожнятися
спороти
спорохнавіти
спорохнівка
спорошити
спорснути
спорськати
споруда
споруджувати
споружати
споружити
споружитися
споряджати
споряджатися
спорядити
спосеред
спосіб
спосібний
спосібність
Відлинути, -ну, -неш, гл. 1) Отлетѣть. 2) Отхлынуть. Відлинула вода від берега.
Відсідатися, -даюся, -єшся, сов. в. відсістися, -сядуся, -дешся, гл. Отставать, отстать коркѣ у хлѣба. Хліб відсівся. Вх. Зн. 7.
Долинкува́тий, -а, -е. = долинистий.
Кручечок, -чка, м. Ум. отъ кручок.
Розжатися Cм. розживатися.
Слідити, -джу́, -диш, гл. Идти слѣдомъ; оставлять слѣдъ; слѣдить. Що ви тут слідите? Трава усяка є в садку. Канев. у. За нею ходив ґречний молодець, слідив-прослідив аж до світлоньки. Чуб. III. 315.
Стійчик, -ка, м. 1) Караульный, часовой. Тогді стійчики, що замку стерегли, і застукали їх оттут у лозах. ЗОЮР. І. 135. 2) Дежурный десятскій при волостномъ правленіи. Рк. Левиц.
Тютюнниччин, -на, -не. Принадлежащій тютюнничці. Шейк.
Улучати, -чаю, -єш, сов. в. улучити, -чу, -чиш, гл. 1) Попадать, попасть въ цѣль. Коли чи б'є, то вже влучає. Котл. Кн. IV. 65. Не влучила Лемерівна в ніженьку, та влучила Лемерівна в серденько. Мет. 285. 2) Попадать, попасть куда, найти путь. Я не влучу до вас заходити. (Стрижевск.). 3) Умѣть, съумѣть что сдѣлать. Як не влучиш і йому дати сього дання, то марне й вона питиме. Г. Барв. 536. 4) Успѣть замѣтить, успѣть прослѣдить. Він кинув на нас палицю — ми йшли всі укупочці — а ми розбіглись по дорогах — не влучила я куди яка з нас і побігла. Павлогр. у.
Шпарутина, -ни, ж. Щель.
Нас спонсорують: