Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

стовпитися
стовпище
стовпник
стовпований
стовповатий
стовповий
стовпок
стовпчастий
стовпчик
стогін
стогнання
стогнати
стогначі
стогній
стогнійка
стогноти
стогодній
стоголов
стоголовий
стоголовник
стоголосий
стогорина
стодола
стожалля
стожарисько
стожарня
стоженько
стожильник
стожити
стоїти
стоїтися
стоїще
стойний
стокмити
стокмитися
стоколос
стоком
стокрівця
стокрот
стокротне
стокротний
стокроть
столець
столешний
столешник
столик
столинє
столини
столиця
столичний
столичок
столівка
столітній
століття
столовий
столувати
стольний
стольниця
столя
столяр
столярка
столярня
столярство
столярський
столярувати
стомляти
стомлятися
стонадцять
стоніг
стоніжник
стоновник
стонога
стончати
стоокий
стопа
стопекельний
стопити
стопити 2
стопитися
стопленє
стопляти
стоптувати
стопцьований
стопцювати
сторгувати
сторгуватися
стордзом
стордзувати
сторжити
сторжитися
сторичний
сторіки
сторінка
сторічний
сторія
сторма
сторож
сторожа
сторожати
стороженька
сторожик
сторожити
сторожівство
сторожка
сторожкий
сторожко
сторожність
сторожовня
сторожок
сторожувати
сторона
сторонній
сторопитися
сторопіти
сторукий
сторцом
сторцювати
сторч
сторчак
сторчака
Дощува́тий, -а, -е. Дождливый. Дощувате літо. Черк. у.
Етноґрафи́чній, -я, -є. Этнографическій. Позирали скрива на етноґрафичню Україну. К. XII. 125.
Жа́брик, -ка, м. Раст. = жабрій лісовий. ЗЮЗО. І. 123.
За́колот, -ту, м. Ссоры, раздоръ, смута. На землі буде nереполох народів у заколоті. Св. Л. XXI. 25.
Каратель, -ля, м. Каратель. Бог один каратель грішних. К. Псалт. 172.
Ліско́вий, -а, -е. Изъ орѣшника. Вирізав ліскову палічку. Харьк. у. Лісковий оріх. Желех. Загорожу курінь лісковий. Щог. Сл. 58.
Новопристанний, -а, -е. Вновь вступившій (въ общину). Що ж ви скажете новопристанному, як прийде до вас? Хоч сих ви не мутіть. Павлогр. у.
Познавати, -наю́, -є́ш, сов. в. познати, -знаю, -єш, гл. = пізнавати, пізнати. ЗОЮР. І. 210. Вийди, мати, з хати познавати дитяти. Мет. 171.
Поро́бок, -бка, м. = Уток. Н. Вол. у. МУЕ. III. 15. ЕЗ. V. 223.
Цябро, -ра, с. Кусокъ дерева, выдолбленный въ видѣ тарелки, родъ большой дерев. тарелки (для хлѣба, для рѣзанья арбузовъ и пр.). Кобеляц. у.
Нас спонсорують: