Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

сторчати
сторчити
сторчки
сторчовий
сторчогляд
сторчувати
стос
стосуватися
стосунок
стота
стотве
сточити
сточки
сточник
сточувати
стояк
стояка
стоян
стоянка
стоянок
стояти
стоячий
стоячка
стоячки
страва
стравне
стравний
стравня
стравувати
стравуватися
страж
страждання
страждати
страждатися
страждування
страждувати
стражник
стражниця
страма
страмина
страмити
страмний
страмно
странній
страпатий
страпки
страптувати
страп'я
страсний
страсть
страта
стратенець
стратити
стратка
страфитися
страх 1
страх 2
страхати
страхатися
страхів'я
страхіття
страхіть
страхнутися
страховий
страховина
страховинний
страховиння
страховитий
страховище
страховіття
страхополох
страхопуд
страхопудливий
страхота
страчувати
страчуватися
страшен
страшенне
страшенний
страшенно
страшетний
страшетно
страшило
страшити
страшитися
страшкий
страшко
страшний
страшно
страшок
стрел
стрелити
стрелиця
стрель
стрелькуватий
стрельнути
стрельчик
стремено
стремін
стремінце
стреміти
стремя
стренадка
стренчити
стрепенути
стрепенутися
стрепет
стрепетатися
стрепехатися
стриб 1
стриб 2
стрибайчик
стрибати
стрибатися
стрибкий
стрибнути
стрибок
стрибонути
стрибун
стривати
Висмалити Cм. висмалювати.
Зілля́ти, -ллю, -ллєш, гл. = злити. Желех.
Кле пред. Возлѣ. Жив колись кле Чепелихи відьми.
Одівець, -вця́, м. Одѣвающій. Подай, Петрику, гребінець! — Я тобі, Марушко, не одівець, що подам тобі гребінець. Грин. ІІІ. 535.
Падальник, -ка, м. = падалець. Вх. Пч. II. 16.
Пастівник, -ка́, м. = пастівень. Шух. І. 168. Конст. у. Дивлюсь у пастівник, а він коня собі лагодить. Федьк. Пустив коника до пастівника, а сам пішов у сад виноград. Лукаш. 153. Ум. пастівничо́к.
Плотовець, -вця́, м. Раст. Nicotiana rustica. Вх. Пч. II. 33.
Повповати, -ва́ю, -єш, гл. Понадѣяться. На кого ти, Химочко, повповала, що ти собі Марочка сподобала? Грин. ІІІ. 460.
Поживати, -ва́ю, -єш, сов. в. пожити, -живу, -веш, гл. 1) Жить, поживать, пожить. Та буду без отця й без матері поживати. Чуб. V. 646. Я ще хочу на світі пожити. Мет. 95. 2) Ѣсть, съѣсть. Стали ми хліба-соли поживати. АД. І. 181. Дай, Боже, пожити з жінкою і з дітками на тарілочці. Мнж. 80. 3) Потреблять, потребить, пользовать, воспользоваться. Скупий складає, а щедрий поживає. Ном. № 4669. Поживе добро чесно. Шевч. Краще... чесно заробляти й поживати. Мир. ХРВ. 349. Узяв моє власне та і не віддає, — Бог із ним — хай собі пожива. Новомоск. у. Як умру, дак худобу поживе чорт знає хто. Борз. у. 4) пожити смерти. Умереть. Таки ж бо я Рузю люблю, хоч смерти пожию. Чуб. V. 143. З його рук пожила смерти. Св. Л. 323.
Попужнути, -жну, -не́ш, гл. Пугнуть. Як уже пужнули драпіжників, вона поруч з батьком на диво билась з ворогами. Стор. МПр. 28.
Нас спонсорують: