Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

спродуватися
спрожиток
спрожогу
спрозорити
спрозоритися
спроквола
спромагатися
спромеж
спроміжність
спромога
спромогтися
спроможне
спроможний
спроможність
спросити
спросонку
спроста
спротивити
спротивитися
спрошувати
спружина
спрягати
спрягатися
спрягнути
спрягти
спрягти 2
спрямити
спрямуватися
спрянути
спрясти
спрят
спрятанник
спрятно
спрятування
спрятувати
спсувати
спудей
спуджувати
спуджуватися
спудза
спудити
спуз
спузарь
спузирити
спузиріти
спуск
спускалка
спускати
спускатися
спусковатий
спуст
спустити
спустілий
спустіння
спустіти
спусткувати
спустошалий
спустошення
спустошувати
спустувати
спутувати
спухніти
спухнути
спуховато
спуховий
спуховистий
спуховисто
спухово
сп'юх
сп'юшок
сп'янчити
сп'янчитися
сп'ясти
сп'ятити
сп'ячка
сп'ячник
срака
сральня
сратво
срати
срач
срачка
сребло
срем'я
сріберний
срібліти
срібло
сріблоглав
срібло-злотий
срібляний
срібляник
срібний
срібник
срібнити
срібнісінький
срібноводий
срібнозелений
срібнолукий
срібнолюбний
срібнорогий
срібняк
срібнястий
срібрений
сріб'яний
сс...
ссати
стабуритися
став
ставати
ставатися
ставець
ставидло
ставити
ставитися
ставище
ставка
ставляння
ставляти
ставма
ставний
Викривляти, -ля́ю, -єш, сов. в. викривити, -влю, -виш, гл. Искривлять, искривить.
Генеральський, -а, -е. Генеральскій. Шевч. 552.
Дово́льний, -а, -е. Удовлетворенный. А що ви, свати, довольні? — Ні, не довольні. Мет. 190.
Дрюче́чок, -чка, м. Ум. отъ дрюк.
Здува́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. зду́ти, зду́ю, -єш, гл. 1) Сдувать, сдуть. Ой насіяв козак гречки на дубові на вершечку; узялася шура-бура, козакові гречку здула. Чуб. V. 1170. 2) Вздымать, вздуть.
Неошатно нар. Ненарядно. Гей корчмо, корчмо-княгине! Чом то в тобі козацького добра багато гине? І сама єси неошатно ходиш, і нас козаків-нетяг, під случай, без свиток водиш. ЗОЮР. І. 220.
Пообертати, -тію, -єш, гл. То-же, что и обернути, но во множествѣ. Хто ж це мені глечики пообертав? Богод. у.
Пошукати, -ка́ю, -єш, гл. Поискать.
Роздіймати, -ма́ю, -єш, сов. в. роздійми́ти и роздійня́ти, -йму́, -меш, гл. = рознімати, розняти. Вх. Зн. 60. Желех.
Справників, -кова, -ве Принадлежащій исправнику, исправничій. Раду таку подавав усім справників слуга, чи приятель. МВ. ІІ. 191.
Нас спонсорують: