Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

стовпитися
стовпище
стовпник
стовпований
стовповатий
стовповий
стовпок
стовпчастий
стовпчик
стогін
стогнання
стогнати
стогначі
стогній
стогнійка
стогноти
стогодній
стоголов
стоголовий
стоголовник
стоголосий
стогорина
стодола
стожалля
стожарисько
стожарня
стоженько
стожильник
стожити
стоїти
стоїтися
стоїще
стойний
стокмити
стокмитися
стоколос
стоком
стокрівця
стокрот
стокротне
стокротний
стокроть
столець
столешний
столешник
столик
столинє
столини
столиця
столичний
столичок
столівка
столітній
століття
столовий
столувати
стольний
стольниця
столя
столяр
столярка
столярня
столярство
столярський
столярувати
стомляти
стомлятися
стонадцять
стоніг
стоніжник
стоновник
стонога
стончати
стоокий
стопа
стопекельний
стопити
стопити 2
стопитися
стопленє
стопляти
стоптувати
стопцьований
стопцювати
сторгувати
сторгуватися
стордзом
стордзувати
сторжити
сторжитися
сторичний
сторіки
сторінка
сторічний
сторія
сторма
сторож
сторожа
сторожати
стороженька
сторожик
сторожити
сторожівство
сторожка
сторожкий
сторожко
сторожність
сторожовня
сторожок
сторожувати
сторона
сторонній
сторопитися
сторопіти
сторукий
сторцом
сторцювати
сторч
сторчак
сторчака
Безумний, -а, -е. Неразумный, глупый, безумный. Дурна тая, безумная дівонька, що полюбила п'яниченьку старого. Чуб. V. 599.
Вандрівка, -ки, ж. = мандрівка. Фр. Пр. 136. Ой заберу діти в торбу, піду на вандрівку. Гол.
Гремота́ти, -чу́, -чеш и гремоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. = Грімотати.
Намива́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. нами́ти, -ми́ю, -єш, гл. Намывать, намыть.
Наполяга́ти, -га́ю, -єш, сов. в. наполягти́, -ля́жу, -жеш, гл. Налегать, налечь, настаивать, настоять. Наполягли сини, щоб поділити їх усім, так я мусив теє. Каневск. у.
Напуска́тися, -ка́юся, -єшся, сов. в. напуститися, -пущуся, -стишся, гл. Нападать, напасть, набрасываться, наброситься. На його напустилась росержена молодиця. Мир. ХРВ. 9. Чорти як напустяться на його. Мнж. 127.
Пережовувати, -вую, -єш, сов. в. пережувати, -жую́, -єш, гл. Пережевывать, пережевать.
Поцвісти, -ту́, -те́ш, гл. 1) Поцвѣсть нѣкоторое время. Ще тиждень поцвітуть та й зав'януть ваші квітки. Харьк. 2) Покрыться плѣсенью. Так у хаті вохко, що й хліб поцвів. Харьк. у. Баба... така стара, що вже аж поцвіла. Чуб. II. 332.
Розстановляти, -ля́ю, -єш, сов. в. розстановити, -влю, -виш, гл. = розставляти, розставити. Розстановила усе на столі, як треба. Кв. І. 70.
Шматянський, -а, -е. Тряпичный. Гн. І. 154.
Нас спонсорують: