Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

соболиця
соболь
собольовий
соболя
собор
соборець
соборище
соборувати
соборуватися
сова
совало
совати
соватися
совгалка
совганитися
совганка
совгатися
совгач
совгнути
совдати
совершити
совзати
совзениця
совиний
совинча
совиня
совище
совісний 2
совість
совітати
совітатися
совманитися
совманути
совонька
совп
совуля
совуня
соглядати
согравати
согрішати
содержувати
содома
содухи
соєдник
созвідати
сой
сойка
сойм
сокира
сокирка
сокиркуватий
сокирний
сокирник
сокирницький
сокирня
сокирочка
сокирянка
сокіл
сокір
сокірвиця
сокове
соковитий
соколеня
соколиний
соколинча
соколиха
соколиця
соколовий
соколонько
соколя
сокорина
сокорити
сокоруха
сокотати
сокотач
сокотити
сокотитися
сокотіти
сокотуха
сокрушина
соктіти
сокуплювати
сокупний
солити
солище
солімка
соловеєчко
соловей
соловейків
соловейко
соловиний
соловієчко
соловій 2
соловіти
солов'їний
солов'їха
соловйовий
солов'я
солов'ячий
солод
солодити
солодиця
солодич
солодій
солодісінький
солодіти
солодкий
солодкість
солодко
солодкомовий
солодкомовний
солодкомовство
солодкомолокий
солодкуватий
солодовник
солодок
солодощі
солодун
солодуха
солодшати
Доку́рюватися, -рюю́ся, -єшся, сов. в. докури́тися, -рю́ся, -ришся, гл. Докуриваться, докуриться.
Допи́тливий, -а, -е. Пытливый. Мати все те бачила допитливим оком. Левиц. Пов. 257.
Забача́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. заба́чити, -чу, -чиш, гл. Видѣть, увидѣть, замѣчать, замѣтить. Стали бідні невольники на собі кров християнську забачати. Макс. 1849, 12. Ой дай, Боже, такую годину, щоб забачити світ хоч на часину. Мет. 324.
Кабзан, -на, м. Ходатай. Желех.
Линтва́рь, -ря, м. Шкура годовалаго ягненка. Вас. 154. Ум. линтваре́ць, линтварик.
Напрацюва́ти, -цю́ю, -єш, гл. Наработать. Чи багато він напрацює? О. 1862. III. 35.
Обгорілий, -а, -е. Обгорѣлый. Стоїть обгорілий пеньок. Рудч. Ск. II. 108.
Попасати, -са́ю, -єш, гл. Пасти въ дорогѣ. Воли попасали. Рудч. Чп. 89. Іде Марко з чумаками, ідучи співає, не поспіша до господи — воли попасає. Шевч. 116.
Похорувати, -ру́ю, -єш, гл. Проболѣть нѣкоторое время.
Речник, -ка, м. 1) Ораторъ, витія. К. ЧР. 200. І хочуть знати, що від речника почують. К. МБ. II. 120. Була вже рада, чули вже доволі речей прихильних, речників розумних. К. ЦП. 197. Сеймові речники. К. ПС. 83. 2) Представитель, заступникъ, ходатай, адвокатъ. Славних потентатів намістники і речники достойні. К. Бай. 23.
Нас спонсорують: