Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

спродуватися
спрожиток
спрожогу
спрозорити
спрозоритися
спроквола
спромагатися
спромеж
спроміжність
спромога
спромогтися
спроможне
спроможний
спроможність
спросити
спросонку
спроста
спротивити
спротивитися
спрошувати
спружина
спрягати
спрягатися
спрягнути
спрягти
спрягти 2
спрямити
спрямуватися
спрянути
спрясти
спрят
спрятанник
спрятно
спрятування
спрятувати
спсувати
спудей
спуджувати
спуджуватися
спудза
спудити
спуз
спузарь
спузирити
спузиріти
спуск
спускалка
спускати
спускатися
спусковатий
спуст
спустити
спустілий
спустіння
спустіти
спусткувати
спустошалий
спустошення
спустошувати
спустувати
спутувати
спухніти
спухнути
спуховато
спуховий
спуховистий
спуховисто
спухово
сп'юх
сп'юшок
сп'янчити
сп'янчитися
сп'ясти
сп'ятити
сп'ячка
сп'ячник
срака
сральня
сратво
срати
срач
срачка
сребло
срем'я
сріберний
срібліти
срібло
сріблоглав
срібло-злотий
срібляний
срібляник
срібний
срібник
срібнити
срібнісінький
срібноводий
срібнозелений
срібнолукий
срібнолюбний
срібнорогий
срібняк
срібнястий
срібрений
сріб'яний
сс...
ссати
стабуритися
став
ставати
ставатися
ставець
ставидло
ставити
ставитися
ставище
ставка
ставляння
ставляти
ставма
ставний
Верба, -би, ж. Верба, ветла, Salix. Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила. Мет. 113. Не стояла б до півночі з милим під вербою. Шевч. 12. Будь високий як верба, а багатий як земля. Посл. у його на вербі груші ростуть. Онъ вретъ, онъ говоритъ небылицы. куди не підеш, то золоті верби ростуть. Вездѣ испортишь дѣло. Рудч. Ск. II. 61. вербу носити почав. Запилъ. Грин. І. 233. 2)дика = дереза. Вх. Пч. І. 11. Ум. вербка, вербиця, вербичка, вербиченька, вербочка.
Дібровистий, -а, -е. Богатый дубравами.
Дітва́ччя, -чя, с. соб. Подростки, дѣтвора. Вх. Зн. 15.
Ласач, -ча́, м. Лакомка. Встрѣчается лишь въ разсказѣ М. Вовчка «Ведмідь», гдѣ такъ названъ медвѣдь, лакомящійся медомъ. А страшний ласач патлатий учища та й учища мед. МВ. ІІІ. 141.
Охвірувати, -ру́ю, -єш, гл. Жертвовать. Охвірувати Богові. Охвірувати їх (гроші) на яке добре діло. Грин. II. 143.
Поживати, -ва́ю, -єш, сов. в. пожити, -живу, -веш, гл. 1) Жить, поживать, пожить. Та буду без отця й без матері поживати. Чуб. V. 646. Я ще хочу на світі пожити. Мет. 95. 2) Ѣсть, съѣсть. Стали ми хліба-соли поживати. АД. І. 181. Дай, Боже, пожити з жінкою і з дітками на тарілочці. Мнж. 80. 3) Потреблять, потребить, пользовать, воспользоваться. Скупий складає, а щедрий поживає. Ном. № 4669. Поживе добро чесно. Шевч. Краще... чесно заробляти й поживати. Мир. ХРВ. 349. Узяв моє власне та і не віддає, — Бог із ним — хай собі пожива. Новомоск. у. Як умру, дак худобу поживе чорт знає хто. Борз. у. 4) пожити смерти. Умереть. Таки ж бо я Рузю люблю, хоч смерти пожию. Чуб. V. 143. З його рук пожила смерти. Св. Л. 323.
Прийматися, -маюся, -єшся, сов. в. прийнятися, приня́тися, -йму́ся, -мешся, гл. Приниматься, приняться. Ой обсади, мила, голубонько сива, вишеньками двір. Да вже ж я садила, вже ж я поливала, — не приймається. Мет. 67.
Псота, -ти, ж. 1) Бѣдность; бѣда, нужда. Вх. Уг. 264. 2) Плохая погода. Вх. Лем. 458. 3) Брань. Вх. Лем. 458.
Роспрястися, -дуся, -дешся, гл. Приняться усердно прясть, увлечься пряденіемъ. Тац роспрялася, що й спати лягати не хочеться.
Чортиха, -хи, ж. = чортиця. Покликала чортиха бабу до дитини. Чуб. II. 361.
Нас спонсорують: