Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

сап
сапа
сапай
сапальник
сапальниця
сапання
сапати
сапати 2
сапачка
сапет
сапета
сапетон
сапильно
сапіна
сапка
сапкий
сапнути
сапувальник
сапувальниця
сапування
сапувати
сапуга
сапун
сапуха
сап'ян
сап'янний
сап'янці
сарака
сарана
саранячий
сарапати
сардак
сардачина
саркати
сарна
сарсама
сас
сатана
сатанаїл
сатанивий
сатаніти
сатанюка
сахар
сахарець
сахарний
сахарниця
сахарня
сахарь
сахатися
сачовиця
свавільний
свавільник
свавільно
свавільство
сваволець
сваволити
сваволя
свайба
сваненька
сваненько
сванька
сванютка
свар
свара
сварити
сваритися
сваритоньки
сваріння
сварка
сваркий
сварливе
сварливець
сварливий
сварливість
сварливо
сварник
сват
сватальний
сватальник
сватання
сватати
свататися
сватач
сватба
сватів
сватко
сватній
сватонько
сваття
сватуньо
сваха
свахатися
свашенька
свашка
свашкувати
свашчак
свашчити
свекла
свекляний
свекор
свекорків
свекрів
свекрівонька
свекрівщина
свекровця
свекронько
свекруха
свекрухна
свекрушенька
свекрушин
свекрушина
свекрушище
сверб
свербига
свербигуз
свербила
свербіти
сверблячий
сверблячка
свербота
Абрю́кати, -каю, -єш, гл. = Авру́кати. Шейк.
Гак, -ку, м. 1) Крюкъ. Рудч. Ск. І. 69. Грин. ІІІ. 412. Возьміть Байду добре в руки, на гак ребром зачепіте. АД. I. 146. 2) Родъ багра для ловли рыбы. Вх. Пч. II. 25. 3) Крючекъ для удочки, но чаще употребляется Ум. гачок. 4) Шипъ подковы. Треба перекувать коня, бо вже гаки позбивались. Аф. 353. 5) Орудіе для обтягиванія бочки обручемъ. 9) тут тобі й гак! Тутъ тебѣ и конецъ; тутъ тебѣ и аминь! 7) з гаку плодити отару. Браться досматривать стадо овецъ, получая за это отъ хозяина тридцатую овцу (о личманах). О. 1862. V. Кух. 37. 8) з гаком. Съ лишнимъ, съ небольшою прибавкою. По дві десятині й вісім аршин та трошки й з гаком. Вас. 208. Ум. гачок, гачечок.
Дяче́нків, -кова, -ве. Принадлежащій сыну дьячка.
Зада́внюватися, -нююся, -єшся, сов. в. зада́внитися, -нюся, -нишся, гл. Застарѣвать, застарѣть.
Закарлючувати, -чую, -єш, сов. в. закарлю́чити, -чу, -чиш, гл. Загинать, загнуть крючкомъ.
Ключка, -ки, ж. 1) Крюкъ. 2) Деревянный крюкъ, употребляемый для подвѣшиванія чего-либо, напр., дѣтской люльки, ведра (двѣ ключки висятъ на веревкахъ на каждомъ концѣ коромысла) и пр. Чуб. VII. 384. Гол. Од. 61. 3) Деревянный крюкъ въ видѣ остраго угла, съ длинной рукоятію, употребляемый для вытаскиванія чего-либо, напр., ключкою смичуть сіно з стогу; а рыболовы галицкаго Покутья ключкою вытаскиваютъ изъ воды поставленные для ловли рыбы вентері, верші. Kolb. I. 73. 4) = кілок 4. На ключку почепила рушник. Конст. у. 5) Крючекъ для вязанія рукавицъ изъ шерсти. Гол. Од. 69. 6) Крючекъ для протягиванія нитей сквозь начиння и блят (у ткачей). Конст. у. 7) Родъ деревяннаго крючка у колесника, которымъ прихватывается ступица съ одной стороны и сверху, когда въ ней пробиваютъ отверстія для спицъ. Сумск. у. 8) У гребенщика: деревянный крючекъ съ подвязанною веревочкою подножкою или педалью для прижиманія палки съ нарѣзками, придерживающей при работѣ пластинку рога. Вас. 164. 9) Петля, образованная ниткою, снуркомъ, веревкой. Шух. I. 151. Гол. Од. 21, 23. 10) Ростокъ. ключки пускати. Проростать (о сѣмени). 11) Переносно. Хитрость, зацѣпка; придирка. Камен. у. Желех. ключки собі шукати. Искать предлога. ключку закинути. Намекнуть. 12) Родъ дѣтской игры. Ном. № 12577. Ум. ключечка.
Попотіпати, -па́ю, -єш, гл. 1) Потрепать много (льна, конопли). 2) Поколотить, побить. Хиба який чорт попотіпа на досвітках. Лебед. у.
Роззявлятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. роззявитися, -влюся, -вишся, гл. Разѣваться, разинуться.
Свавільно нар. Своевольно.
Спухніти, -ні́ю, -єш, гл. Сдѣлаться рыхлымъ, разсыпчатымъ. Після попілу земля спухніє. Н. Вол. у.
Нас спонсорують: