Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

спекатися
спекота
спекти
спектися
сперва
сперед
спереда
спередити
спереду
спережати
сперечати
сперечатися
сперечитися
сперти
сперш
спечалити
спечний
спечно
спивати
спиватися
спиватися 2
спиж
спижарня
спижовий
спилити
спильна
спильнувати
спин
спина
спинати
спинити
спинка
спинковий
спинкувати
спинок
спиночка
спинточити
спинчатися
спиняка
спиняти
спинятися
спис
списати
спискати
список
списувати
списуватися
списьменна
спит
спитати
спитатися
спити
спитлювати
спиток
спитувати
спитуватися
спихати
спихойка
спиця
спичак
спичастий
спичасто
спичка
спишна
спищати
спів
співа
співак
співака
співанка
співання
співаночка
співати
співатися
співацький
співаченько
співачка
співачок
співець
співливий
співний
співонути
співочий
співочка
співробітник
співробітниця
співувати
співун
співуха
співучий
спід 1
спід 2
спідка
спідлений
спідліти
спідневідити
спідник
спідниця
спідничина
спідничка
спідній
спідняк
спіднярка
спідручний
спідсісти
спідсподу
спідтиха
спідушка
спіж
спізнавати
спізнаватися
спізнитися
спіймати
спійняти
спілий
спіліти
спілка
спілкування
спілкувати
спілчливий
А́ртус, -са, м. Артосъ. Желех.
Ачхи! меж. Чихъ! (Подражаніе чиханію). Хоч табаки понюхаю! —... Нюхнув та — ачхи! Рудч. Ск. І. 4.
Боцюн, боцян, -на, м. Аистъ, Ciconia.
Відхвачуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. відхвати́тися, -чу́ся, -ти́шся, гл. Отскакивать, отскочить. Вона запалила свічку в хаті, а я тоді й одхвативсь од скрині, не вспів нічого і взяти. Екатер. у. Насилу Клим відхвативсь.
Зцілятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. зціли́тися, -лю́ся, -лишся, гл. 1) Соединяться въ одно цѣлое; срастаться, срастись. Взяв ту воду, помазав нею шматки царенка, — вони й зцілились. Рудч. Ск. І. 128. 2) Исцѣляться, исцѣлиться. Почула вона в тілі, що зцілилась від недуги. Єв. Мр. V. 29.
Набі́жний, -а, -е. Прижитой внѣ брака (о ребенкѣ). Це дитя набіжнеє у неї: вона покритка. Екатер. у.
Ослоник, -ка, Ум. отъ ослін.
Позабувати, -ва́ю, -єш, гл. Забыть (многое). Позабувала усе те, що думала звечора і вночі. Кв.
Проговіти, -вію, -єш, гл. 1) Проговѣть. 2) Истратить на говѣнье. Копійок 30 проговіла. Харьк. г.
Смалький, -а́, -е́ Жгучій, рѣзкій (о вѣтрѣ, морозѣ). Коли воно перекоїться в лихої години! Одколи ранок діється, а воно такий смалький, палький вітрюга, — силу в велику дійшов додому. Васил. у.
Нас спонсорують: