Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

світлий
світлиця
світлість
світліти
світло I
світло II
світлонька
світлуха
світовий
світогляд
світок
світом
світонько
світоправній
світота
світочок
світський
світувати
світун
світцян
свіча
свічадо
свічарниця
свічарня
свічарь
свічка
свічколап
свічний
свічник
свобідний
свобідно
свобода
свободити
свободний
своєумець
своєумка
своєщина
своїти
своїтися
сволок
сволоківщина
сворінь
свояк
своякиня
свят
святенниця
святець
святешний
святий
святиня
святитель
святити
святитися
святиця
святьоха
свячене
свячений
свяченина
свячення
священник
священників
сд...
се
себе
себель
себелюб
себелюбець
себелюбий
се-б-то
сегельба
седляк
седми
седмиця
седно
сей
сейм
сеймик
сеймиковий
сеймовий
сеймувати
секерний
секрет
секретарь
секстерень
сект
секта
секунда
секундувати
селедець
селезень
селезник
селезнистий
селех
селечко
селешок
селитва
селити
селитися
селитьба
селище
селіток
село
сельбище
сельський
сельце
селюк
селючка
селява
селянин
селяниця
селянка
селянський
сембреля
семеєчка
семенастий
семеник
семено
семерик
семериця
семеро
Бабако́вий, -а, -е. Принадлежащій, относящійся къ сурку; сурковый.
Коїтися, -їться, гл. безл. Происходить, дѣлаться (преимущественно о дурномъ). На дворі таке коїться, що і виглянути ж можна. Канев. у. Якесь іще лихо коїться. МВ.
Лимарюва́ти, -рюю, -єш, гл. Заниматься шорничествомъ. Добре Дорошеві: один син лимарює, другий кравцює, а небіж шевцює. Канев. у.
Одружувати, -жую, -єш, сов. в. одружи́ти, -жу, -жиш, гл. Женить, оженить, выдавать, выдать замужъ. Ой ожени, ой одружи мене молодого. Чуб. V. 1005. Встаньте, батьку, не лежіть, візьміть, мене, одружіть. Чуб. V. 324.
Опроче нар. 1) = опріче 1. Опроче тих пісень... співають і таких. О. 1861. XI. 9. 2) = опріче 2. Ні, вони не всі вкупі, — ті опроче стають. Новомосковск. у.
Острокіл, -колу, м. Коль съ заостреннымъ верхнимъ концемъ. Прийшли люде до воріт, ворота заперті, з того боку, із подвір'я остроколом підперті. Чуб. V. 155.
Погрішник, -ка, м. Грѣшникъ. Ангел... каже: «Ті паничі, що я від них носа затикав, великі погрішники; хоть гарно убрані були, а гріхи від них так смерділи, що я мусів носа затикати. Гн. II. 97.
Подожартовуватися, -вуємося, -єтеся, гл. Дошутиться (о многихъ).
Проходити 1, -джу, -диш, сов. в. пройти, -йду́, -деш, гл. 1) Проходить, пройти. Пройшов же я світ увесь. Чуб. V. 449. 2) — кого. Проходить, пройти мимо кого, миновать. Він проходить тих двох. Чуб. II. 182.
Розбивати, -ваю, -єш, сов. в. розбити, -зіб'ю, -єш, гл. 1) Разбивать, разбить. Тому дали яйце-райце і сказали: тільки не розбивай нігде на дорозі. Рудч. Ск. І. 144. На теплого Олекси щука риба лід хвостом розбиває. Ном. № 416. Чорне море вітер-буря колихає, там турецький корабель розбиває. Чуб. V. 935. глек розбити з ким. Поссориться съ кѣмъ. Ном. № 9539. Глек брехні назбірали та й розбили — поссорились изъ-за сплетенъ. Ном. № 9538. 2) Убивать, убить. Приказав (Ирод) Христа шукати, діток малих розбивати. Чуб. ІІІ. 356. 3) Грабить, разбойничать. У чумаків колеса товстії, то в колесах було попродовбує дірки да туди гроші положить, да й позабиває гвіздками; то його (чумака) хоть як хоч нехай розбиває, а гроші в. ЗОЮР. І. 76. Розбойничок — лихий чоловічок: як вечеріє — коня напуває, а як смеркає — коника сідлає, опівночі людей розбиває. Розбив же він та того купця. Чуб. V. 741. 4) Раздѣлять, разрѣзывать, разрѣзать (волны при плаваніи). Не плавле, літа Семен Дніпром, тільки човен синю хвилю розбиває. МВ. І. 140. 5) Разъединять, разъединить, разлучать, разлучить. Зашумів сокіл із-за крутих гір, розбив, розлучив пару голубів. Чуб. V. 206. Се чорний ворон; розбив пташенят і найкращу настигає. МВ. ІІ. 70. 6) Разсѣивать, разсѣять, уничтожать, уничтожить. Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! Ном. № 335. Вороний коню, заграй підо мною, розбий, розбий тугу по зеленому лугу козакові молодому. Чуб. V. 877. Я зараз приведу Зіньку шептуху, то вона скропить тебе водицею і розібє ті чари. Стор. II. 215. 7) Сокрушать, сокрушить (о мысляхъ). Стали умисли козацьку голову ключника розбивати. АД. І. 212.
Нас спонсорують: