Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

орапеня
орапник
орапський
орати
оратися
орація
орач
орачка
орган
органистий
оргинія
оргія
орґанець
орда
орданський
ордань
ординка
ординський
орел
орелі
оренда
орендаренко
орендарів
орендарівна
орендарка
орендарство
орендарський
орендарь
орендувати
орешт
орештувати
орідець
орілка
оріх
оріхарка
оріхарь
оріхівка
оріховий
оріхолуп
орішанка
орішарка
орішарь
орішення
орішець
орішина
орішок
орія
оркан
оркис
орлан
орленя
орлий
орлик
орлиний
орлиця
орлиця 2
орличок
орловий
орлонько
орлюк
орля
орляк
орляка
орлячий
орнаута
орний
оробина
ород
оропія
орох
ороховий
орсак
ортограхвія
оруда
орудник
орудування
орудувати
орудущий
оружжя
оружина
оружитися
оружний
оружно
орця стати
орчик
орчиковий
орючий
орябка
оса
осавул
осавула
осад
осада
осаджувати
осадитися
осадкуватий
осадник
осаднити
осадчий
осапувати
осатанити
осатаніти
осаул
осаула
осварюватися
освіданий
освідувати
освідчати
освідчатися
освідчення
освідчити
освінути
освіта
освітити
освітний
освічати
освічений
освічувати
освічуватися
освіщати
Гідно нар. Достойно, стоитъ. Ти на коні, а я пішки, — не гідно ходити. Чуб. V. 1190.
Дзизча́ння, дзижча́ння, -ня, с. Жужжаніе.
Допе́внення, -ня, с. Увѣреніе.
Ду́чка, -ки, ж. Вобще дыра, отверстіе, ямка. Ном. № 14006. Чуб. ІІІ. 107. Небольшая ямка въ землѣ при различныхъ дѣтскихъ играхъ: в сви́нку, в ма́сла, в ґльо́ґа. Ном. № 12570. Ив. 14. Лунка, въ которой вращается конецъ веретена въ гончарномъ кругѣ. Вас. 179. ду́мки — мелкія отверстія въ сводахъ гончарной печи для пропуска огня. Вас. 180. дучка = дучайка. Вх. Зн. 16. Ум. ду́чечка.
Заї́зд, -ду, м. Наѣздъ. Було б то тобі меншого брата на заїзди висилати. Мет. 451. 2) Пріѣздъ (на базаръ, на ярмарку). Нема тепер заїзду ніякого. 3) Постоялый дворъ. Де б тут найти заїзд, щоб переночувати? Грин. II. 124. От приїжджає той царенко в той город і став собі у заїзді. Рудч. Ск. І. 126.
Коштовно нар. 1) Цѣнно, дорого. 2) Драгоцѣнно.
Переїхати Cм. переїздити.
Самописки нар. Безъ посторонней помощи (писать). Самописки навчивсь писать. Славянос. у.
Спільник, -ка, м. 1) Членъ товарищества, общества, артели, компаньонъ. Левч. 59. 2) Соучастникъ, сообщникъ, сотоварищъ. Страх напав на синів Заведеєвих, що були спільниками Симонові. Єв. Л. V. 10. 3) Берущій землю съ половины. Спільники садили капусту з половини. Екатер. у.
Суровий, -а, -е. Небѣленый. Держить хусточку да суровую. Рк. Макс.
Нас спонсорують: