Гетьманський, -а, -е. Гетманскій. Візьміть мої гетьманськії клейноди, панове. Для обозначенія красоты. А був хороший із себе дуже: високе чоло гетьманське.
Горобе́й, -бе́я, -б'я́, м. = Горобець. А в горобейка жуінка маленька, сидить на кілочку, пряде на сорочку, що виведе нитку, гороб'ю на свитку, остануться конці — гороб'ю на штанци. Ум. Горобе́єчко, горобе́йко, горобе́йчик. Летів горобейчик, — джив, джив, джив. Горобі́єнько.
Дружи́на, -ни 1), об. Каждый изъ супруговъ — какъ мужъ, такъ и жена. Да поможи, Боже, на рушничку стати: тоді не розлучить ні батько, ні мати, ні чужая чужина, коли судилася дружина. З великою худобою битись да сваритись, з хорошою дружиною на світі нажитись. Ой як буду, моя матусенько, да я в війську помірати, приймай мою вірную дружину да за рідну дитину. Чоловіче мій, дружино моя, завіз ти мене, де роду нема. 2) ж. Товарищи, дружина, слуги. Хвалиться стрілкою перед дружинкою: да нема у дружини такої стріли, як у самого пана Івана. Ум. дружи́нка, дружи́нонька, дружи́ночка. Що білая лебедина Дунай сколотила, невірная дружинонька жалю наробила. Негідняя дружиночка молодому світ зав'яже. Борейкова дружинонька волає долами: один каже до другого: «Вже пана не мами».
Запа́лювати, -люю, -єш, сов. в. запали́ти, -лю́, -лиш, гл. Зажигать, зажечь. Запалю я куль соломи, не горить — палає. Запалила свічку. — у гру́бі, у печі́. Затопить печку. Запали в печі і заткни комін. — лю́льку. Закурить трубку. Козацьтво запалило люльки.
Зять, -тя, м. Зять. Хвали, мати, того зятя, що я полюбила. Ум. зя́тенько, зя́течок. Я ж тобі, зятеньку, рідная свість.
Наба́зграти, -раю, -єш, гл. Напачкать, написать каракули.
Обміть, -ті, ж. Стремнина или водоворотъ съ быстрымъ теченіемъ.
Подоварюватися, -рюємося, -єтеся, гл. Довариться (во множествѣ).
Спиця, -ці, ж.
1) Спица (въ колесѣ). Котилися вози з гори, поламались спиці.
2) Часть гончарнаго круга. Cм. круг 11.
3) Часть млина ручного. (Cм.).
4) Въ срубленномъ деревѣ сукъ, тонкая часть котораго отрублена.
Тверезішати, -шаю, -єш, гл. Протрезвляться, дѣлаться трезвѣе.