Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

отецький
отже
отирлувати
отирлуватися
отишити
отік
отіпанка
отіпання
отіпати
отісонька
отлас
отласина
ото
отоді
отой
отокуватися
отопити
отопка
отоплювати
отоплюватися
отора
оторопатіти
отоса
оточати
оточатися
оточини
оточити
оточки
оточувати
отощати
отратитися
отримати
отримач
отримувати
отріб
отрібка
отроба
отрова
отровний
отроїти
отруби
отруїти
отруйливий
отрунок
отрусити
отрута
отрухнути
отрушувати
отруювати
отруюватися
отруя
отсе
отсей
оттак
оттакелецький
оттакий
оттам
оттепер
оттим
отто
оттоді
оттодішній
оттой
оттуди
оттут
отуманити
отуманіти
отут
отуха
отхнябитися
отце
отцевий
отцевський
отцевщина
отцей
отчемесувати
отчизна
отчизний
отчина
отягати
отягатися
отягтися
отягуватися
отягчати
отяжити
отяжіти
отямитися
офіра
офірувати
офіція
офіціяліст
офлис
ох
охаб
охаба
охабиско
охабити
охабитися
охабище
охаблений
охабляти
охазяйнуватися
охайливий
охайливість
охайливо
охайлучити
охайний
охайність
охайно
охаменутися
охандожити
охандужити
охання
оханутися
охараскуватися
охати
охаювати
охаюватися
охаючувати
охвара
Довали́ти, -ся. Cм. Дова́лювати, -ся.
Зи́зий, -а, -е. = зизоокий. зи́зим о́ком диви́тися. Искоса посматривать. День-у-день наїздять до нас, одно одного попережаючи та зизим оком накриваючи. МВ. (О. 1862. III. 40).
Під'язуватися, -зуюся, -єшся, сов. в. під'язатися, -жуся, -жешся, гл. = підв'язуватися, підв'язатися.
Побігуця, -ці, ж. 1) = побігайка. Та не можна її (наймички) держати: така побігуця, що ніколи в хаті не всидить. Валк. у. 2) мн. = побіганки. справляти побігуці. Вѣчно бѣгать, постоянно уходить изъ дому. Що се ти побігуці справляєш? Лохв. у.
Похочуватися, -чується, гл. Хотѣться. Вже пора полуднувати, бо таки трошки й похочується. Радом. у.
Пошандибити, -бить, гл. безл. Посчастливиться, повезти. Переясл. у.
Розголоситися, -шуся, -сишся, гл. Расплакаться громко, разревѣться. Ото баба розголосилась, хоч вуха затикай.
Стебочка, -ки, ж. Ум. отъ стебка.
Унудити, -джу, -диш, гл. Утомить. Я йому кониченька унудив. Чуб. Ш. 192.
Хвіст, хвоста, м. 1) Хвостъ. Прив'язали до хвоста коневі. Рудч. Ск. 2) Иногда употребляется для обозначенія домашняго животнаго. І хвоста нема у дворі. Ном. Тільки пара хвостів осталось. Ном. Та ще й закрутки покручено, — мабуть на всяку тварь, шоб і хвоста в дворі не було. Г. Барв. 417. 3) Шлейфъ, хвостъ платья. Не вмієте так вертіти хвостом та крутити головою, як уміє Люцина та Рузя. Левиц. І. 319. 4) = нечеть. Пас. 156. 5) Названіе одного изъ играющихъ въ плаз мальчиковъ. Ив. 19. 6) мн. хвости = уси. (Cм. ус 3). КС. 1893. V. 282. 7) крутити хво́стом. Хитрить, вилять. Крутить хвостиками. Ном. № 3003. 8) хвоста вкрутити. Сбить спесь. Швидко ми вам хвоста вкрутимо! не довго гордуватимете нами. К. ЧР. 72. 9) вибийте собі́ хвіст об тин. Оставьте пожалуйста ваши приставанья? Котл. МЧ. 438. Остальныя знач. Cм. подъ словомъ фіст. Ум. хво́стик, хвостиченько, хвосто́к, хвосто́чок. Кожда лисиця свій хвостик хвалить. Ном. № 9459. Я курочку під пашечку, єї хвосток видко. Чуб. V. 681. Копитцем луг пробігає, а хвостиченьком землю замітає. Чуб. ІІІ. 295. Коточок заховався в куточок, тілько видно хвосточок. Мил. 44. Піди, вовчику! — Піди, хвостику! — шутятъ надъ тѣмъ, кто, будучи посланъ, по лѣности посылаетъ за себя другого. Ном. № 10864. Ув. хвостище. Рудч. Ск. І. 16. хвостя́ка. Здоровенний хвостяка.
Нас спонсорують: