Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

очикнутися
очиншуватися
очистити
очиська
очиток
очиці
очищати
очищатися
очищення
очі
очікувати
очіпок
очко
очкове
очковий
очкувати
очкур
очкурник
очкурня
очмана
очманіти
очній
очортіти
очуватися
очужілий
очужіти
очуматися
очунювати
очутися
очутити
очутіти
очухатися
очухрати
очучати
очучатися
ошада
ошадіти
ошалапутити
ошалемоніти
ошалений
ошаліти
ошанування
ошанути
ошанутися
ошанцювати
ошанцюватися
ошара
ошарпанець
ошарпати
ошатний
ошатно
ошахрати
ошахрувати
ошварь
ошелест
ошемоніти
ошепулити
ошешелитися
ошибати
ошийник
ошийок
ошимок
ошкульно
ошмалити
ошмарувати
ошморгати
ошморгнути
ошморгувати
ошмульгати
ошпарити
ошпарювати
ошпетити
ошуканець
ошукання
ошукати
ошукач
ошукувати
ошукуватися
ошурка
ошуста
ощада
ощадити
ощадний
ощадність
ощадно
ощадок
ощажати
ощенитися
ощеп
ощепина
ощепити
ощіп
ощіпок
оюн
Бур'Януватіти, -тію, -єш, гл. = бур'яніти.
Вага, -ги, ж. 1) Вѣсъ. На хуру вагою кладуть. Г. Барв. 324. Ой десь мій брат у Криму продає сіль на вагу. Рудч. Чп. вагою дати. Отпустить на вѣсъ. важкою вагою. Съ великимъ трудомъ. 2) Тяжесть, бремя, грузъ. Хури йшли з вагою. Широко ступав Марко, здавалось, і ваги ніякої не було у його на плечах. Стор. МПр. 25. Ото ж на мене вагою сіло. Ном. № 13275. Усяка людина має свою вагу на світі. К. (О. 1861. VI. 28). 3) Вѣсы. Ой, хто б узяв та зважив моє горе! хто б на вагу зложив моє нещастя. К. Іов. 4) Гиря. Я бачив ув Одесі самограйну машину: ваги колеса повертають, а вона й грає, так само як у дзиґаркові. Канев. у. 5) Вѣсъ, значеніе, сила. Це для мене не має жадної ваги. 6) бути у вазі. Быть беременной. На третій годочок я стала у вазі: Господь і мені дав. Г. Барв. 97. 7) Колебаніе. Гой ги, вороги! ми не маєм ваги! Шевч. 57. Ревуть, лютують вороги, козацтво преться без ваги — і покотились яничари. Шевч. 59.
Замоги́льний, -а, -е. Загробный, замогильный. Прорицав людям Божі замогильні тайни. К. Гр. Кв. XXIII.
Заперчи́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Приправить перцемъ.
Збутві́ти, -вію, -єш, гл. Испортиться, сгнить.
Кудерь, -дря, м. 1) Локонъ, кудря. Употребляется болѣе во мн. кудері и кудрі. Золотою гребіночкою кудрі росчесав. Грин. III. 129. Від роскоші кудрі в'ються, від журби січуться. Ном. № 13499. 2) Самый верхній кудрявый или загнутый конецъ верхушки дерева (употребляется больше въ Ум. формѣ). Ум. кудерець, кудрик, мн. кудерьки, кудречки, кудроньки. Сам верхний конецъ смереки се когутик.... Когутик закривлений се кудрик. Шух. І. 176. Росте деревце тонке-високе, а на вершечку кудеревеньке, а в тім кудерці золоте крісельце. Kolb. І. 118. Кудерьки чеше. Чуб. III. 434.  
Обляшити, -ся. Cм. обляшувати, -ся.
Підкаджувати, -джую, -єш, сов. в. підкадити, -джу́, -диш, гл. Подкаживать, подкадить, подкурить.
Підласистий, -а, -е. = підласий. Підласистий віл.
Простукати, -каю, -єш, гл. Простучать.
Нас спонсорують: