Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

однослов
однословний
однословно
одностайне
одностайний
одностайність
одностайно
односталь
одностеблий
одностеблиця
односум
односумний
односумство
одноцальний
одночасний
одночасник
одночасно
однояй
одо..
одолівати
одомаш
одоробало
одоробло
одп..
одр..
одробина
одружити
одружувати
одружуватися
одряпати
одряпувати
одс..
одсіч
одт..
оду..
одубеніти
одубитися
одубіти
одуван
одуд
одудиця
одудкуватий
одужання
одужати
одужувати
одукований
одуматися
одур
одурити
одуріти
одутий
одх..
одц..
одч..
одш..
одщ..
одягало
одягання
одягати
одягатися
одягненький
одягний
одягнути
одягнутися
одягти
ож
оже
ожеледа
ожеледець
ожеледиця
ожелест
ожелизь
оженений
оженити
оженитися
оженіння
оженічко
оженяний
ожеребитися
ожеред
оживити
оживити 2
оживитися
оживляти
оживлятися
ожина
ожинний
ожиновий
ожинонька
ожирати
ожити
ожльоди
ожог
озадок
озварь
озвати
озвіз
озвіритися
озде
оздоба
оздобити
оздобний
оздобність
оздоровити
оздоровіти
оздоровління
оздоровляти
оздоровлятися
озерет
озеречко
озерниця
озеро
озерявина
озивати
озиватися
озизти
озимий
озимина
озимки
озимній
Абрю́кати, -каю, -єш, гл. = Авру́кати. Шейк.
Гак, -ку, м. 1) Крюкъ. Рудч. Ск. І. 69. Грин. ІІІ. 412. Возьміть Байду добре в руки, на гак ребром зачепіте. АД. I. 146. 2) Родъ багра для ловли рыбы. Вх. Пч. II. 25. 3) Крючекъ для удочки, но чаще употребляется Ум. гачок. 4) Шипъ подковы. Треба перекувать коня, бо вже гаки позбивались. Аф. 353. 5) Орудіе для обтягиванія бочки обручемъ. 9) тут тобі й гак! Тутъ тебѣ и конецъ; тутъ тебѣ и аминь! 7) з гаку плодити отару. Браться досматривать стадо овецъ, получая за это отъ хозяина тридцатую овцу (о личманах). О. 1862. V. Кух. 37. 8) з гаком. Съ лишнимъ, съ небольшою прибавкою. По дві десятині й вісім аршин та трошки й з гаком. Вас. 208. Ум. гачок, гачечок.
Дяче́нків, -кова, -ве. Принадлежащій сыну дьячка.
Зада́внюватися, -нююся, -єшся, сов. в. зада́внитися, -нюся, -нишся, гл. Застарѣвать, застарѣть.
Закарлючувати, -чую, -єш, сов. в. закарлю́чити, -чу, -чиш, гл. Загинать, загнуть крючкомъ.
Ключка, -ки, ж. 1) Крюкъ. 2) Деревянный крюкъ, употребляемый для подвѣшиванія чего-либо, напр., дѣтской люльки, ведра (двѣ ключки висятъ на веревкахъ на каждомъ концѣ коромысла) и пр. Чуб. VII. 384. Гол. Од. 61. 3) Деревянный крюкъ въ видѣ остраго угла, съ длинной рукоятію, употребляемый для вытаскиванія чего-либо, напр., ключкою смичуть сіно з стогу; а рыболовы галицкаго Покутья ключкою вытаскиваютъ изъ воды поставленные для ловли рыбы вентері, верші. Kolb. I. 73. 4) = кілок 4. На ключку почепила рушник. Конст. у. 5) Крючекъ для вязанія рукавицъ изъ шерсти. Гол. Од. 69. 6) Крючекъ для протягиванія нитей сквозь начиння и блят (у ткачей). Конст. у. 7) Родъ деревяннаго крючка у колесника, которымъ прихватывается ступица съ одной стороны и сверху, когда въ ней пробиваютъ отверстія для спицъ. Сумск. у. 8) У гребенщика: деревянный крючекъ съ подвязанною веревочкою подножкою или педалью для прижиманія палки съ нарѣзками, придерживающей при работѣ пластинку рога. Вас. 164. 9) Петля, образованная ниткою, снуркомъ, веревкой. Шух. I. 151. Гол. Од. 21, 23. 10) Ростокъ. ключки пускати. Проростать (о сѣмени). 11) Переносно. Хитрость, зацѣпка; придирка. Камен. у. Желех. ключки собі шукати. Искать предлога. ключку закинути. Намекнуть. 12) Родъ дѣтской игры. Ном. № 12577. Ум. ключечка.
Попотіпати, -па́ю, -єш, гл. 1) Потрепать много (льна, конопли). 2) Поколотить, побить. Хиба який чорт попотіпа на досвітках. Лебед. у.
Роззявлятися, -ля́юся, -єшся, сов. в. роззявитися, -влюся, -вишся, гл. Разѣваться, разинуться.
Свавільно нар. Своевольно.
Спухніти, -ні́ю, -єш, гл. Сдѣлаться рыхлымъ, разсыпчатымъ. Після попілу земля спухніє. Н. Вол. у.
Нас спонсорують: