Буртувати, -ту́ю, -єш, гл. Пазовать.
Виконати II. Cм. виконувати.
Дзи́знути, -ну, -неш, гл. О полетѣ пули, камня: издать звукъ, свиснуть. Камінь поуз голову дзизнув.
Завойовни́чий, -а, -е. Завоевательный. 105.
Затріма́ти, -ма́ю, -єш, и пр., гл. = затримати и пр.
Капирь, -ря, м. Мужикъ? А шо ви капирі, чи запорожці?
Кликати, кличу, -чеш, [p]одн. в.[/p] кликнути, -кну, -неш, гл.
1) Кричать, подавать голосъ. Володарь, володарьку, одчинь ворота! Чого хочете, чого кличете? Кликне-покликне Филоненко, корсунський полковник. Дума.
2) Звать, призывать, сзывать. Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав? Кличе мати вечеряти, а донька не чує. Не прийшов я кликати праведників. Клич громаду! Употребляется также съ предлогомъ на: от брат приостав трохи та й кличе на мене. Съ измѣненнымъ удареніемъ: кликнути. Позвать. Пійдіть, гінця мені кликніте!
8) Называть (по имени). Ой ти дівчино, ти мила моя! як же тя кличе мати твоя?
Нава́жувати, -жую, -єш, сов. в. нава́жити, -жу, -жиш, гл. 1) Взвѣшивать, взвѣсить. Наважили чумаченьки та три вози соли. 2) Налегать, налечь. А як наважу, двері виважу. Не наважуй дуже на цей бік, а то перекинеш. 3) Рѣшать, рѣшить. Майорша здавна вже наважила такому не суперечити. Наважили злі вороги утопити мою душу. Коли вже ти (вовк) наважив мене їсти, то починай мене з хвоста. 4) Научать, научить, наставлять, наставить. Другого дня пішли панам поклонитись... Пани такі якісь сердиті; а горді — аж надимаються. «Будь покірна» — наважують, — «та до роботи панської щира». 5) — руку. Набивать, набить руку, пріучаться пріучиться. Тільки наважиш руку до якої роботи (на заводі), а він тебе взяв та й на друге місце переставив, — от знов починай наважувати руку.
Плужити, -жу, -жиш, гл.
1) Пахать плугомъ. Плужили, волочили та сіяли.
2) Везти, идти хорошо. Поки щастя плужить, поти й ворог служить. Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, чи кобилу... — гледи й подохне, або вовк поїсть.
Пруток, -тка, м. Ножка листа, плода.