Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

напихатися
напишатися
напівпереки
напідпитку
напідповні
напідслухи
напій
напікати
напікатися
напільжити
напільний
напір
напірати
напіратися
напірити
напірнач
напірний
напірник
напічний
наплаватися
наплавистий
наплавний
наплакати
наплакатися
наплескати
наплести
напливати
наплигатися
наплинок
наплинути
наплисти
наплід
напліндрувати
наплітати
наплодити
наплодитися
наплутати
наплутувати
наплювати
наплюгавити
наплюскатися
наплямкати
напнути
наповажитися
напованка
наповзати
наповнити
наповняти
наповнятися
наповорітьма
наповперед
наповпереджати
напоганити
напоганювати
напоготові
напожиткуватися
напозичати
напозичатися
напоїти
наполегати
наполіскувати
наполоскатися
наполохати
наполумити
наполумитися
наполювати
наполягати
наполягтися
напонадздрити
напоприти
напорати
напоратися
напороти
напоротися
напорошити
напорудити
напорювати
напорядкувати
напосідати
напосідатися
напосідливий
напосісти
на-послідок
на-поступі
напосудити
напосудитися
на-поталу
напотім
напотрошити
напоумити
напоумляти
на-похваті
на-похопі
направа
направець
направити
направка
направляти
направник
напрасний
напрасник
напрасниця
напрасно
напрасноє
напрасувати
напрасуватися
напрати
напрацювати
напрацюватися
напречудо
напривозити
напридбати
наприймати
наприклад
наприкритися
наприкрятися
наприндити
наприндитися
наприсідки
напричуд
Відсуджувати, -джую, -єш, сов. в. відсудити, -джу, -диш, гл. 1) Присуждать, присудить въ чью пользу. Вам громада відсудила. Мир. Пов. І. 164. Одсудили мою землю Бог знає й кому. Мир. ХРВ. 220. 2) Отсовѣтовать, совѣтами или наговорами отбивать, отбить, отстранить одного отъ другого. Відсудилисьте мого друга від мене. Грин. ІІІ. 251. Нема того, що любила, і немає, і не буде — одмовили вражі люде, одраїли, одсудили, щоб ми в парі не ходили. Грин. ІІІ. 179.
Гидливість, -вости, ж. Брезгливость, чувство отвращенія. І гидливість, і зненависть. Мир. Пов. ІІ. 78.
Добавля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. доба́вити, -влю, -виш, гл. Добавлять, добавить, прибавлять, прибавить.
Дрі́бни́й, -а́, -е́. усѣч. форма: дрібен. 1) Мелкій, дробный, небольшой, маленькій. Дрібні речі у кошик поклала. Н. Вол. у. А я ж тую дрібну ряску зберу у запаску. Мет. 8. Заганяла дрібні пташки до бору. Чуб. ІІІ. 251. Сію конопельки дрібні зелененькі. Н. п. Шкода як умре, бо дрібні діти має. Камен. у. 2) Мелкоузорчатый. Вийди, вийди, дівчинонько, під вербу густую, нехай же я подивлюся на плахту дрібную. Мет. 241. 3) Густой, частый. Дрібен дощик іде. Н. п. За дрібними слізоньками світоньку не бачу. Мет. 21. Когда говорится о слезахъ, существительное часто опускается. Дрібними вмився. Покотились дрібненькі з очей. О. 1862. X. 2. дрібни́й лист. Мелко и густо исписанное письмо. Грин. ІІІ. 677. Ум. дрібне́нький, дрібне́сенький, дрібню́ній. Та й знов мережать захожусь дрібненьку книжечку. Шевч. 549. Листячко дрібнесеньке. Кв. II. 163. Дрібнюні, як пшоно, червоні квіточки. Конст. у.
За́брость, -сти, ж. На плодовыхъ деревьяхъ: почки цвѣтовыя. На яблуні багато забрості, багато яблук буде. Рк. Левиц.
Ну 1), меж. Ну, їсть! нівроку! Ном. та ну бо кажіть! Да говорите же! 2) Передъ глаголомъ неопр. накл. употребляется въ смыслѣ: началъ, давай. А прокинувся він... і гуком його в хаті аж сохи движать! Ну бігать, гомоніть, гайнувати, аж усе піде жужмом. МВ. ІІ. 10. 3) = но 2. (Послѣ глагола въ повелит. накл.): А вийдіть-ну сюди, дядьку Трохиме, ходіть-ну з нами. Рудч. Ск. І. 78.
Подрипати, -паю, -єш, гл. Пойти (грубое выраженіе). Подрипала пішки, не взяв таки на санчата.
Пробуркувати, -кую, -єш, сов. в. пробуркати, -каю, -єш, гл. Пробуждать, пробудить. Пробуркав у серці в його зненависть. Полт.
Стрічений, -а, -е. ні куми́ = стрітенні куми. Мил. 183.
Шваха, -хи, ж. = швачка. Да казали — Маруся не пряха, її матінка не шваха. Рк. Макс.
Нас спонсорують: