Загусти́, -гуду́, -де́ш, гл. 1) Загудѣть. Під землею щось загуло страшно. Загула Хортиця з Лугом: «чую, чую!» А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. 2) Упасть съ большой высоты (подразумѣвается: съ гуломъ). Так з конем і загув у провалля. Вообще куда нибудь съ силой, съ гуломъ двинуться, броситься, напр. въ сказкѣ: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Була ложка, помело, та й те з дому загуло. Отсюда: було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубяхъ: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько.
Зара́ння I, -ня, с. Утреннее время. Півень співа поки з зарання, а далі спить, аж потіє.
Краєчка, -ки, ж. Ум. отъ крайка.
Перластий, -а, -е. Подобный жемчугу. Ум. перластенький. Зуби перластенькі.
Простяка, -ки, об. Простой, не гордый человѣкъ. Наш пан — простяка.
Скидати 2, -даю, -єш, гл. Сбросить, сложить съ чего либо или куда нибудь (многіе предметы). Скидай лати отам під хлівом. Не скидали ми стога, а сонце вже заходить.
Сухопарний, -а, -е. О деревѣ: пареный огнемъ.
Фарфур, -ра, м. Фарфоръ.
Флигош, -ша, м. Бродяга.
Хутрянка, -ки, ж. Шубка женская. Надіну хутрянку, вийду, сядемо у садочку та й просидимо цілу ніч.