Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

напришкуватий
напроваджувати
на-провесні
напрово
напрокудити
напропадиме
напропуд
напророкувати
напросити
напростати
напростець
напроти
напротити
напрохати
напрохувати
напрочуд
напрошки
напрошувати
напрошуватися
напруга
напругий
напруго
напругом
напруджувати
напрудитися
напружувати
напружуватися
напрутити
напручувати
напрягти
напрядати I
напрядати II
напрядатися I
напрядатися II
напрядка
напрям
напрямець
напрямити
напрямляти
напрямок
напрямувати
напрясти
напсетити
напсувати
напування
напувати
напудити
напудитися
напужитися
напужуватися
напукатися
напундючитися
напуск
напускати
напускатися
напуст
напустити
напустошити
напустошувати
напустуватися
напутити
напутниця
напухати
напучати
напхати
напхикатися
напхом
напшикати
напшотити
нап'ясти
нап'ятнувати
нарабувати
нарада
нараджувати
нараджуватися
наражатися
нараз
наразитися
нараквиця
наралити
наральник
нарамінник
нарахувати
нараяти
нарвати
нарвина
наревти
нареготатися
наректи
наремний
нарепатися
нарепкатися
наречений
наречи
нарешті
наривати I
наривати II
нариватися
нариґлювати
нариґувати
наримарювати
наринати
нарипатися
нарити
наритники
нарихтувати
наричити
нариштувати
нарівні
нарівно
нарів'ячко
нарід
наріжний
наріжник
наріжниці
нарізати
нарізно
нарізнути
нарізувати
нарізуватися
Викрасти, -ся. Cм. викрадати, -ся.
Годитися 1, -джуся, -дишся, гл. 1) Условливаться, соглашаться. Годись на рік! що схочеш? МВ. І. 31. 2) Мириться. Як посварилися, так і досі не хотять годитися, 3) Быть годнымъ, годиться. Тепер я сама побіжу, ти нікуди не годишся. Рудч. Ск. L 148. 4) Уговариваться, условливаться. Жид годився з наймичкою (наймаючи). КС. 1883. ІІІ. 670. 5) Безлично: годиться, годилося. Годится, слѣдуетъ, прилично. Сим. 231. Кров не водиця, розливати не годиться. Ном. № 4074. Квочку годиться підсипати в неділю. Грин. II. 19. Так не годиться говорити. Левиц. І. 316. Для годиться. Для приличія. Він робить це для годиться. Кіев.
Греци́ло, -ла, с. Квасцы. Шух. І. 254. Cм. Галун.
Загуркота́ти, -чу́, -чеш и загуркоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Загремѣть раскатами. Ком. II. 34. Буря повстала, загуркотіло. Мет. 58. 2) Застучать, загремѣть. Гур! гур! гур! щось страшно загуркотіло по-під вікнами й стихло. То підкотилась карета. Левиц. Пов. 317. Заскреготали зубами відьми й загуркотіли з хати. Грин. І. 68.
Здмухну́ти Cм. здмухувати.
Золотополий, -а, -е. Съ золотыми нивами, полями. Удвох дивитися з гори на Дніпр широкий, на яри та на лани золотополі. Шевч. 55
Перун, -на, м. 1) Громъ. Бодай тебе перун забив темненької ночі. Чуб. V. 1092. 2) Перунъ, божество древнихъ славянъ. Левиц. І. Світ. 7.
Підтяга, -ги, м. Воръ. У Турна був сутяга, брехун, юриста, крюк, підтяга, і ділом Турна заправляв. Котл. Ен. VI. 52.
Скрекотуха, -хи, ж. Стрекотунья, квакушка. Ум. скрекотушка. А це скаче жаба та й каже: «Хто, хто у цій рукавичці?» — Мишка-скряботушка. А ти хто? — «Жабка скрекотушка.» Рудч. Ск. II. 1.  
Цапусенько, -ка, м. ласк. отъ цап. Купила бабусенька собі цапусенька. Чуб. V. 1130.
Нас спонсорують: