Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

надбірати
надбічи
надближатися
надборкати
надвезти
надвереджати
надвереджатися
надвечір
надвідний
надвірній
надвірняк
надвір'я
надвоє
надвозити
надвозити 2
надворі
надгинати
надгнивати
надгнилий
надгнити
надголодь
надгонити
надгоріти
надгорнути
надгортати
надгоряти
надгребати
надгризати
надгробок
наддерти
наддертий
наддзюбати
наддзюбувати
наддирати
наддніпровий
наддніпрянець
наддніпрянський
наддніпрянщина
наддністрянець
наддністрянка
наддністрянський
наддовбати
наддовбувати
наддоїти
наддоювати
наддуристий
наддягтися
надегати
надержувати
надерти
наджати
наджидати
наджинати
наджулитися
надзвичайний
надзвичайність
надзвичайно
надзвонити
надзвонитися
надзелень
надземний
надзірній
надзюбати
надзюбувати
надзюрити
надибати
надивитися
надивлятися
надивувати
надивуватися
надимати
надиматися
надими
надирати
надисати
надити
надитися
надих
надихання
надихати I
надихати II
надихувати
надихуватися
наді
надібка
надібок
надібочка
надібрати
надіб'я
надівати
надіватися
надівуватися
надігнати
надігнути
надідрати
надієнька
надіждати
надіжна корова
надіїця
надійний
надійність
надійно
надійсь
надійти
наділ
наділити
наділляти
наділок
наділяти
надірвати
надіслати
надісь
надіти
надіходити
надія
надіяння
надіятися
над'їдати
над'їздити
надкладати
Безробітній, -я, -є. Нерабочій (о времени). Безробітній час. Левиц. І. 286.
Видненький, виднесенький, -а, -е. Ум. отъ видний.
Жируха́ 2, -хи́, ж. = жерелуха.
Зубіч нар. = узбіч. Н. Вол. у.
Обмуровувати, -вую, -єш, сов. в. обмурувати, -ру́ю, -єш, гл. Обводить, обвести каменной стѣной. Обмурував двір білим каменем; а ворітечка з жовтої меді. Мет. 338.
Окинути Cм. окидати.
Плямувати, -му́ю, -єш, гл. = плямити. Шкода й меча об тебе плямувати. К. Бай. 92.
Поведенція, -ції, ж. Обычай, обыкновеніе. Греб. 408. Така вже в нас поведенція старосвітська. — Усе про те тільки й думає, щоб заробити копійку; така вже їх московська поведенція: Кв.
Поглузузати, -зую, -єш, гл. Посмѣяться, подвергнуть насмѣшкамъ. Поглузують, покепкують та й кинуть під лаву. Шевч. 123.
Фартух, -ха, м. 1) То-же, что и спідниця изъ ситца или окрашеннаго полотна. Гол. Од. 21, 49. 2) = хвартух. Припну фартух дорогий — срібні-злоті береги, гафтована середина, — преподобна дівчина. Чуб. V. 10. Ум. фартушок.
Нас спонсорують: