А́рчик, -ка, м. Сѣдло. Морд.

Баба́хнути, -ну, -неш, одн. гл. 1) Стрѣлять. Десь далеко хтось бабахає. 2) Только одн. Упасть, шлепнуться. Так і бабахнув у воду.

Дейне́ка, -ки, м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь... собралъ себѣ зъ винниковъ, броварниковъ, пастуховъ и наймитовъ людскихъ полкъ пѣхотній, наименовавши его Дейнеками; которой то полкъ мало въ себѣ имѣлъ товариства зъ добримъ христіянскимъ сумленіемъ, и оружіемъ до войни приличнымъ; но тилко зъ рогатинами, косами і кіями, и изъ сердцами до убійства и разграбленія имѣній людскихъ готовими». (Величко. Лѣт. І. 328). Клобуковская, жалуясь на Подлеснаго, напавшаго на ея домъ съ толпой вооруженныхъ слугъ, представила какъ corpus delicti, оружіе отнятое у убитаго П., она «презентовала» въ судѣ «areum album alias łuk białogrodzki sagittas quatuor atque deinekam alias wegierę»; говорила, что П. стрѣлялъ «per fenestram, baculo, alias wegierą, extrusam». Сопоставляя тексты находимъ, что слова: «дейнека, wegiera и baculum» — синонимы: слѣд. dejneka = дубина, палка, а потому, въ примѣненіи къ козацкимъ отрядамъ, слово дейне́ки должно было означать толпу, вооруженную дубинами. КС. 1889. I. 222. (Замѣтка В. А.). Кулишъ, беря это слово въ томъ же значеніи полуразбойничьяго военнаго сброда, употребляетъ его въ поэмѣ «Великі проводи», относящейся ко временамъ Богдана Хмельницкаго, т. е. до составленія помянутаго полка. Чи то грачі, чи то галіч, чи хижі дейнеки роспускають по Вкраїні загони далекі? К. Досв. 242. Величалися дейнеки будинковим лупом. Ibid. 207.

Замаха́йло, -ла, с. Въ загадкѣ: хвостъ четвероногаго животнаго. Штири тики, два патики, сьоме замахайло. (Віл). Чуб. І. 306.

Зліплювати, -люю, -єш, сов. в. зліпити, -плю́, -пиш, гл. 1) Лѣпить, слѣпить, вылѣпить. Біг сказав чортові зліпити з глини вовка. Чуб. І. 52. 2) Слѣплять, слѣпить, склеить липкимъ. Зліпила (розбите) яйце. Рудч. Ск. І. 144. 3) Связывать, связать (слова въ рѣчи). Вона насилу, велику силу змогла зліпити докупи кілька польських словець. Левиц. І. 209.

Понімати, -ма́ю, -єш, сов. в. поня́ти, пойму, -меш, гл. 1) Ловить, поймать, схватывать, схватить. Поняв ти мені зайця. Чуб. II. 189. За Дунаєм та за річкою язика поняли. Грин. III. 604. 2) — кого. Женить на комъ; жениться на комъ. Не вспів отець і мати за молодого сина подружжя поняти. Мет. 349. Уже ж твій синок оженився: поняв собі паняночку. Мет. 448. Поняв собі багату жінку. МВ. (О. 1862. І. 72). 3) Покрывать, покрыть, занять, затапливать, затопить. Поняла вода всю землю. К. Грам. 65. Ой вже діда вода по коліна поняла. Н. п. 4) Охватывать, охватить. Гнів... понімав його душу. МВ. (О. 1862. І. 84). Поняли Бога жалощі до людей. ЕЗ. V. 112. Хилитися під нашу волю стали, бо їх наука наша поняла. К. ПС. III. 8. 5) поня́ти віри. Повѣрить. Брат і віри поняв. Рудч. Ск. І. 132. Не поняв віри словам моїм. Св. Л. І. 20.

Розмантачити, -чу, -чиш, гл. Растратить, промотать.

Саква, -ви, ж. = сак. Вх. Пч. II. 22.

Хвіть! меж. 1) Подражаніе свисту, фюить! А де гроші? — Хвіть! — свиснув Іван. Грин. II 223. Що ж тут на світі робити? Хвіть-хвіть! Кв. 2) Хвать. Хвіть відра! — і собі побігла по воду. Мир. Пов. І. 124. 3) Выражаетъ быстрое, рѣзкое движеніе, скачекъ, ударъ. Куди вбіжить на годину — хвіть-хвіть, — уже боржій і з хати. Г. Барв. 103. Хвіть, та в бік! насилу я вдержався на ньому, — оттакий то кінь. Новомоск. у. Хвіть другого по пиці. Мир. ХРВ. 260.

Цвітка, -ки, ж. = квітка 1. Урвав цвітку таку красну, так любо пахне. Гн. ІІ. 104.