Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

нависати
навислий
нависнути
навись
навити
навитребенькуватися
навихнутися
навичка
навишукувати
навівати
навід
навідати
навідвечір
навідворіт
навіджати
навіджений
навідини
навідити
навідлі
навідувати
навідуватися
навідшибі
навідьмувати
навіжений
навіженство
навіжки давати
навіз
навій
навік
навінути
навірити
навірток
навірчувати
навіряти
навіса
навісити
навісний 2
навісник
навісноголовий
навісом
навісочка
навістити
навіт
навітати
навітній
навітритися
навіть
навіч
навічний I
навічний II
навічник
навішати
навішений
навішки
навішній
навішувати
навіщати
навіщо
навіщувати
навіяти
навка
навкидки
навкір
навкірки
навкіс
навколінці
навколішках
навколішки
навколо
навкольки
навкопить
навкоси
навкотка грати
навкруг
навкулачки
навлежачки
навмана
навманяки
навмисне
навмір
навміруще
навнувати
наводити
навозити
навозити 2
наволікання
наволікати
наволікатися
наволічи
наволічний
наволок
наволока
наволоком
наволокти
наволоч
наволочити
наволочитись
навоняти
наворожити
наворот
наворотень
навороти
наворотник
наворочати
наворочувати
навоскувати
навощити
навпак
навпашки
навпереваги
навперед
навперейми
навперемінки
навперемінку
навпіл
навпір
навпісля
навпомацки
навпомірки
навпослі
Безпосередність, -ности, ж. Непосредственность. Желех.
Відгулень, -льня, м. Домашняя лошадь, отбившаяся въ табунъ дикихъ лошадей. О. 1862. 17 — 19.
Дриль, -ля, м. Снарядъ для сверленія.
Зача́ти, -ся. Cм. зачинати, -ся.
Змилитися, -люся, -лишся, гл. Съ отрицаніемъ: сдѣлаться немилымъ. Як побачила тебе, світ мені не змилився, усім я нудила, усюди я скучала. Кв. І. 37.
Кугут, -та, м. 1) = півень. Наш кугут чорнокрилий. Грин. III. 138. 2) Названіе вола съ прямыми, расходящимися въ стороны, рогами. КС. 1898. VII. 44.
Повислужувати, -жуємо, -єте, гл. 1) Заслужить (о многихъ). 2) Выслужить, окончить срокъ службы (о многихъ). Мої хлопці обидва вже строки повислужували, тепер дома. Славяносерб. у.
Споритися, -рюся, -ришся, гл. 1) Умножаться, прибавляться, увеличиваться. 2) Спориться, удаваться.
Тупкати, -каю, -єш, гл. 1) Топтаться на одномъ мѣстѣ; топать. 2) Хлопотать. Панна Фрузина за його тупкає перед паном. Св. Л. 70.
Червоноверхий, -а, -е. Съ краснымъ вершкомъ. Шапки червоноверхі. Морд. Он. 58.
Нас спонсорують: