Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Полотно міцне, аж бринить. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Бо му комарь в ухо бренить. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ.
Дівочка, -ки, ж. Ум. отъ діва.
Дойо́к, -йка́, м. = дійка 1.
Опадати, -да́ю, -єш, сов. в. опасти, опаду́, -де́ш, гл.
1) Опадать, опасть. Ой на дубі кучерявім широкий лист опаде. Вітер повіє, сонце пригріє, роса опаде.
2) Нападать, напасть, наброситься со всѣхъ сторонъ. Отсе біда мене опала з тими чужоземцями! Лихі, худі собаки опат санки.
Поволитися Cм. поволятися.
Скособочитися, -чуся, -чишся, гл. Перекоситься на одну сторону. Стіг скособочився.
Сьорбати, -баю, -єш, гл. Хлебать. Сьорбай юшку, на дні рибка єсть.
Топчій, -чія, м. = топчак.
Шебенути, -ну, -неш, гл. Пырнуть. Як шебенув його ножем.
Шумівка, -ки, ж. Эпитетъ водки. Горівка-шумівка.
