Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

змружувати
змудрувати
змулити
змулювати
змунити
змурувати
змусити
змусувати
змусуватися
змутити
змучити
змучитися
змушати
зм'якчити
зм'якшіти
зм'яти
знабочитися
знавати
знавець
знавідитися
знавіснілий
знавісніти
знагла
знагодитися
знадвірній
знадвору
знаджувати
знаджуватися
знадний
знадоба
знадобитися
знадоблятися
знадоб'я
знадтом
знаємість
знайда
знайдибіда
знайдух
знайко
знайомий
знайомісінький
знайомість
знайтися
знак
знакімець
знакімля
знакомий
знакомитель
знакомитий
знакомість
знаменитий
знамено
знаменуватися
знаменята
знамірнтися
знамірятися
знаний
знаник
знання
знарок
знарошне
знаряддя
знарядити
знаряжати
знаскока
знати
знатий
знатися
знатний
знатник
знатниця
знатно
знаття
знатурити
знатуритися
знаха
знахарка
знахарство
знахарський
знахарь
знахарювати
знахід
знахідка
знаходити
знаходитися
знахожати
знахожатися
знахорка
знахоровитий
знахуровитий
значити I
значити II
значитися
значіння
значіння 2
значка
значкий
значковий
значний
значність
значно
значок
знаюка
знаючий
знебачки
знебожитися
знебути
знебутися
зневага
зневажати
зневажливий
зневажливо
зневажний
зневажно
зневіжити
зневіра
зневіритися
зневолення
зневолити
зневолювати
Две́речки, -чок, ж. мн. ум. отъ двері.
Звик, -ку, м. Привычка, обыкновеніе. Вх. Лем. 418.
Кателик, -ка, м. Католикъ. Іще не заржавіла і шабля, моя сваха... Таки вона й тепер як би розозлилась, то не один кателик лобом догори стане. ЗОЮР. І. 318.
Лупи́ти, -плю́, -пиш, гл. 1) Лупить, обдирать, сдирать кожу (съ животнаго), скорлупу (съ яйца), шелуху, корку (съ плода), кору (дерева) и пр. Лупити смереку. Шух. I. 177. Чи ти ж, мати, та гарбуз лупиш? Чуб. III. 132. 2) Высиживать (о насѣдкахъ). Щоб квочки сідали й лупили курчат. Ном. № 13424. 3) Драть, обдирать, грабить. Що ступить, то лупить. Ном. № 7414. 4) Ѣсть, жрать, убирать, уписывать. Бублики лупить, як хто купить. Ном. № 12335. Лупить, аж ніс гайдука скачеть. Ном. № 12207. 5) Скоро говорить, читать, бѣгать. Що кому рупить, той про те й лупить. Ном. № 9752.
Околиця, -ці, ж. 1) Околица, окрестность. Розійшлись чутка по всій околиці галилейській. Єв. Мр. І. 28. Мене все село і вся околиця зове майстром над майстрами. Чуб. І. 154. Полупанки роз'їзжали геть по околиці з сурмачами. Стор. МПр. 73. 2) Околышекъ. Вас. 156. До лиця околиця. Ном. Шапка бирка, зверху дірка, шовком шита, буйним вітром підбита, а околиці давно немає. Мет. 377. 3) Огороженное поле. Любеч. 4) Сильно удобренный участокъ земли, представляющій переходъ отъ города къ полю. Козелец. у. Ум. око́личка. Держать шапочки за околички. Чуб. III. 279.
Перескік, -ко́ку, м. Прыжокъ при перепрыгиваніи черезъ что. Свинячий перескік. Ном., стр. 301, № 402. пішли грати на перескоки. Стали играть въ перепрыгиваніе.
Потовкучий, -а, -е. Хлопотливый, суетливый.
Припхати, -ха́ю, -єш, гл. Притащить, принести.
Спідсісти, -сяду, -деш, гл.кого. Занять чье мѣсто, замѣнить кого. Чуб. VI. 20.
Суятник, -ка́, м. 1) Безпокоящій, затрудняющій кого. Желех. 2) Безпокоящійся. Желех.
Нас спонсорують: