Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

зоря
зорявий
зоряво
зоряний
зоряниця
зоряно
зоряти
зорятися
зоряшний
зосібна
зослати
зосмілити
зосмілитися
зосмілювати
зоставати
зоставатися
зоставити
зоставляти
зостановити
зостанок
зостарити
зостарітися
зостати
зостатися
зострах
зострівати
зостріватися
з'остріти
зотлілий
зотління
зотліти
зотнути
зотнутися
зотривати
зотрухнути
зотхати
зотхнутися
зохабити
зохматися
зохотитися
зочити
зошмарити
зп..
зрабувати
зрада
зрадецький
зраджати
зрадзілля
зрадити
зрадитися
зраділий
зрадіти
зрадітися
зрадливий
зрадливість
зрадливо
зрадний
зрадник
зрадниця
зрадній
зрадніти
зрадок
зрадувати
зрадуватися
зраз
зрази
зразковий
зразовий
зразок
зразу
зралити
зрана
зранити
зранку
зратитися
зрахувати
зреєструвати
зрекатися
зретитися
зречи
зречися
зрешілий
зрешіти
зривання
зривати
зриватися
зривки
зринати
зринутися
зриштувати
зрівка
зрівна
зрівноважити
зрівняти
зрівнятися
зрідка
зрідно
зрізати
зрізна
зрізнитися
зрізок
зрізувати
зрікатися
зрілко
зрінка
зріст
зрість
зріти
зріти 2
зроб
зробити
зробитися
зробка
зробляти
зробок
зрода
зродити
зроду
зрожай
зрожати
Гроба́к, -ка́, м. Червякъ, личинка насѣкомаго. І квасницю гробак гризе. Ном. № 9796. Ум. Гробачо́к.
Заро́слий, -а, -е. Заросшій. Левиц. Пов. 192.
Кришталик, -ка, м. Ум. отъ кришталь.
Кручкодер, -ра, м. Крючкотворъ; взяточникъ. Поліцейські кручкодери. КС. 1882. X. 189.
Невмиваний, -а, -е. Неумытый. Якийсь москаль сидить: головач роскошланий, невмиваний. МВ. ІІ. 13.
Півголий, -а, -е. Полуобнаженный. Желех.
Постинати, -на́ю, -єш, гл. Обезглавить, зарубить (многихъ): По всьому царству постинать малих дітей. Шевч. 638. Постинав їм голови. Чуб. II. 600.
Слабий, -а, -е. Больной. На ліжку лежала слаба. Левиц. Пов. 288. Дитина у його дуже слаба, мабуть умре. Канев. у. Батько слабий лежить. Канев. у., Ум. слабенький, слабе́сенький.  
Учуватися, -вається, сов. в. учутися, -сться, гл. безл. Слышать, послышаться. Спідньому вчулось, що він верхнього міри, та каже; «аршин!» Рудч. Ск. І. 4. То мабуть, діду, так мені вчувається. Рудч. Ск. IІ. 43.
Черкати, -ка́ю, -єш, гл. 1) Проводить черту, чертить. Як надрізує чоловік хліб цілий, то попереду черкає ножем навхрест. Чуб. І. 109. 2) Писать. Батюшка усе зашептував і записував; сестра Меланія теж собі пірцем черкала. МВ. ІІ. 204. 3) Бить (огнивомъ). Кресалом черкає. О. 1861. XI. 44. 4) Ругаться, поминая чорта. Не найшов дверей та й черкає: «Шо воно за чорт там?» Мил. М. 5. 5) Выпивать. Горілку, мед не чаркою, поставцем черкає. Шевч. 155. Прогуляє; кажуть, черкає добре. Мир. Пов. II. 44. 6) = черчати. Вх. Лем. 482.
Нас спонсорують: