Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

колиска
колись
колихалочка
колихання
колихати
колихатися
колишній
колишнійсь
коліївщина
колій
колімажарь
колінечко
колінкуватий
коління
коліно
колінуватий
колінце
колінчастий
колінчик
колінчити
колір
колісник
колісництво
колісниця
колісня
колісце
колісча
колісчастий
колісчатий
колісчатко
коліш
колішенний
колішня
колія
коло I
коло II
колобатина
колобок
колобродити
коловатень
коловатиця
коловатниця
коловатній
коловертень
коловерть
коловий
коловодник
коловоріт
коловорот
колода
колодач
колоддя
колодитися
колодиця
колодій
колодка
колодник
колодовбина
колодочка
колодрочка
колодюх
колодязний
колодязь
колодяччя
колокіл
колокілокъ
колокільце
коломазник
коломазь
коломиєць
коломийка
коломийський
коломия
коломітний
колонизувати
колонист
колонія
колопенник
колопня
колос
колосина
колосистий
колоситися
колосій
колосіти
колосок
колосся
колосування
колосувати
колот
колотвиця
колоти
колотися
колотити
колотитися
колотиця
колотівка
колотнеча
колотник
колотниця
колотня
колотов
колотовця
колоття
колотуха
колотуша
колотушка
колоть
колоша
колошкати
колошні
колубаха
колування
колувати
колудрабок
колупати
колька
колький
колько
кольо
Кучерявіти, -вію, -єш, гл. Дѣлаться кудрявымъ. Желех.
Ласкаво нар. 1) Благосклонно, милостиво, снисходительно. Наш заступнице благий, приникни з неба і споглянь ласкаво з висоти на мене. К. Псалт. 196. 2) Кротко, ласково, привѣтливо, любезно. Вислухає тебе ласкаво і нагороду дасть. Стор. II. 8. Спитай мене, молодичко! — озвалась стара бабуся..., поглядаючи на мене ласкаво. Ум. ласкавенько.
Магна́т, -та, м. Магнатъ. А магнати палять хати, шабельки гартують. Шевч. 131.
Начинати, -на́ю, -єш, сов. в. начати, -чну, -неш, гл. Начинать, начать. Як начнеш постить, то нічого буде хрестить. Ном. № 131.
Полонянка, -ки, ж. Плѣнница. Ум. полоня́ночка.
Посесія, -сії, ж. Аренда, арендное владѣніе. Зберемо грошенят, візьмемо посесію або купимо хутір. Левиц. І. 201.
Пошкалубати, -ба́ю, -єш, гл. = поколупати.
Рясниця, -ці, ж. = рясиця. КС. 1883. II. 393.
Урубати, -баю, -єш, гл. 1) Нарубить небольшое количество. Сиди ж ти, дочко, а я піду, дровець урубаю. Рудч. Ск. II. 66. 2) Ранить рубя. 3) Имѣть достач очную силу, остроту для того, чтобы быть въ состояніи рубить — говорится какъ о человѣкѣ, такъ и объ инструментѣ. Та він сього не вруба, — нема в його сили. Аби якою сокирою дуба не врубаєш. Ні стругом не встругати, ні сокирою не врубати. Грин. І. 237.
Утікти, -чу, -чеш, гл. = утекти.
Нас спонсорують: