Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

котик
котина
котити
котитися
котичок
котище
котіль
котко
котляр
котляренко
котлярівна
котма
котовий
котовка
коток
котолуп
котолупня
котора
которгати
которий
котрий
котрийсь
котуляти
котуна
котусь
котюга
котючий
котючка
котя
котях
котячий
кофа
кох
кохан
коханенький
коханець
коханий
коханка
кохання
коханок
коханочка
коханочок
кохастий
кохати
кохатися
кохітник
кохля
коцабки зробити
коцарка
коцарювати
коцур
коцурник
коць
коцький
коцюба
коцюбитися
коцюрба
коцюрга
коч
кочало
кочать
кочевний
кочедижник
кочерга
кочереґа
кочережка
кочережник
кочержильно
кочет
кочовище
кочубей
кочування
кочувати
кочуватися
кош
кошалка
кошаниця
кошар
кошара
кошарик
кошарище
кошарчина
кошатина
кошачки
кошва
кошелик
кошелина
кошениця
кошеня
кошечий
кошечник
кошик
кошикарство
кошикарський
кошикарь
кошиці
кошівка
кошівниця
кошіий
кошіння
кошлання
кошлати
кошлатий
кошлатити
кошлатіти
кошниця
кошовий
кошт
коштовий
коштовитий
коштовний
коштовність
коштовно
коштовня
коштувати
кошуленька
кошуля
кошур
кощавий
кощок
Бам-Бам! меж. Подражаніе звуку колокола. О. 1861. XI. Св. 37. Подражаніе звуку струннаго инструмента. На цимбали бам-бам! Гол. IV. 448. Cм. балам.
Брунькати, -каю, -єш, гл. = бринькати 3. Шапувал давай брунькать. Мнж. 109.
До́світок, -тку, м. Предразсвѣтное время. Чорт би й не оддав, та на лихо йому досвіток захватив. Рудч. Ск. II. 25. Темним досвітком усі троє вийшли з села. Г. Барв. 543. у до́світок. До разсвѣта. 2) Во мн. ч. до́світки. Вечернія собранія неженатой моложежи осенью и зимой, посидѣлки. Чуб. VII. 451. КС. 1889. X. Сумцовъ. № 89. Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п'ять: не пускай їх на досвітки, нехай дома сплять. Чуб. V. 891. Сестри дома немає, на досвітках гуляє. Млр. л. сб. 343.
Дя́кон, -на, м. Діаконъ. Морд. (Млр. л. сб. 124).
Жовкля́к, -ка, м. = жовтяк. Ум. жовклячо́к.
Засту́кати, -каю, -єш, гл. 1) Застучать. 2) Застичь, захватить, поймать. Застукав, як сотника в горосі. Ном. № 3927. Колись щука застукала в'юна у такім куточку, що не було куди йому утікати. Рудч. Ск. І. 46.
Зриватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. зірватися, -рвуся, -вешся, гл. 1) Срываться, сорваться. Ой як тая черешенька сама не зірветься, так до мене дівчинонька сама не пришлеться. Чуб. 2) Вскакивать, вскочить, быстро подняться. Зривається ніби куди бігти. МВ. ІІ. 54. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. МВ. (О. 1862. III. 48). Встав, зірвався, пішов з шумом. Гол. І. 37. зірватися на ноги. Вскочить. Св. Л. 106. 3) Трогаться, тронуться съ мѣста, двинуться. Раз март апріля звав у гості до себе. Апріль зорвався їхать возом. Драг. 16. Мати було як зірветься хоч на один день куди... Г. Барв. 62. Пішла заміж та не так, пішла раз — не гаразд, не зірвуся другий раз. Грин. III. 357. 4) Подниматься, подняться (о бурѣ и пр.) Зірвалася шуря-буря. Н. п.
Рюм, -му, м. Плачъ.
Цвіркати, -каю, -єш, гл. 1) = цвірчати. Птах цвіркат. Вх. Лем. 480. 2) Плевать сквозь зубы. 3) Чѣмъ либо досаждать. То та гадина мені в очі цвіркає.
Шмарнути, -ну, -неш, гл. Кинуть, бросить. Узяв з кади на їден палец (води), шмарнув. Гн. І. 16.
Нас спонсорують: