Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

кукувакати
кукукати
кукул
кукуличка
кукуліжка
кукулюх
кукулярія
кукунець
кукурвас
кукурікання
кукурікати
кукуріку!
кукурічка
кукурудз
кукурудза
кукурудзайка
кукурудзіння
кукурудзка
кукурудзяний
кукурудзянка
кукуручка
кукуц
кукучка
кулага
кулай
кулак
кулача
кулачина
кулачити
кулачки
кулачний
кулачник
кулачок
кулаччя
кулеба
кулеша
кулешінник
кулешір
кулешня
кулибка
кулидка
кулик I
кулик II
куликів
кулиця
куличок
куліти
куліш
кулішарник
кулішівка
кулішниця
кулка
куль
кульбаба
кульбавочка
кульбака
кульбанка
кульбастий
кульбачити
кульбачний
кульбачник
кульга
кульгавий
кульгати
кулька
кульмич
кульмичуватий
кульондра
культивувати
культура
культурний
культурник
кульчик
кульша
куля
куляга
куляс
кулястий
кулястра
кум
кума
кумак
куман
кумання
кумасенька
кумась
кумася
куматися
кумбук
кумбуч
кумедія
кумедіянт
кумедний
кумедно
кумелем піти
кумець
кумин
кумів
кумівство
кумівщина
кумільга
кумка
кумкати
кум-кум!
кумлик
кумонька
кумочок
кумпанія
кумпанство
кумство
кумувати
кумцьо
кумця
куна
кундель
кундосити
куниця
кунишник
куній
кунка
Варувати, -ру́ю, -єш, гл. Хранить, беречь, остерегать отъ чего. Од огня варувала, од огня і од води, і од вшиткой пригоди. Гол. IV. 388.
Заба́гтися, гнеться, гл. безгл. Захотѣться. Забаглось дівчині подивитись на свою вроду. Св. Л. 13. Забаглося води: наче ж і солоного не їв. Камен. у. От забаглося тобі не знати чого. Камен. у.
Зато́птувати, -тую, -єш, сов. в. затопта́ти, -пчу́, -чеш, гл. 1) Затаптывать, затоптать. Затопчу неволю босими ногами. Шевч. 77. Кинув між коні, щоб його затоптали. Рудч. Ск. І. 36. 2) Засыпать, засыпать рану и пр. (чѣмъ либо сыпучимъ напр.) ХС. VII. 417. Як собака вкусить, затоптують рану шерстю з тії собаки, перепаленою. Грин. II. 320. Мнж. 155.
Карбуляти, -ля́ю, -єш и карбуча́ти, -ча́ю, -єш, гл. = кабутати. Kolb., Pokucie, І. 196. Желех.
Ключка, -ки, ж. 1) Крюкъ. 2) Деревянный крюкъ, употребляемый для подвѣшиванія чего-либо, напр., дѣтской люльки, ведра (двѣ ключки висятъ на веревкахъ на каждомъ концѣ коромысла) и пр. Чуб. VII. 384. Гол. Од. 61. 3) Деревянный крюкъ въ видѣ остраго угла, съ длинной рукоятію, употребляемый для вытаскиванія чего-либо, напр., ключкою смичуть сіно з стогу; а рыболовы галицкаго Покутья ключкою вытаскиваютъ изъ воды поставленные для ловли рыбы вентері, верші. Kolb. I. 73. 4) = кілок 4. На ключку почепила рушник. Конст. у. 5) Крючекъ для вязанія рукавицъ изъ шерсти. Гол. Од. 69. 6) Крючекъ для протягиванія нитей сквозь начиння и блят (у ткачей). Конст. у. 7) Родъ деревяннаго крючка у колесника, которымъ прихватывается ступица съ одной стороны и сверху, когда въ ней пробиваютъ отверстія для спицъ. Сумск. у. 8) У гребенщика: деревянный крючекъ съ подвязанною веревочкою подножкою или педалью для прижиманія палки съ нарѣзками, придерживающей при работѣ пластинку рога. Вас. 164. 9) Петля, образованная ниткою, снуркомъ, веревкой. Шух. I. 151. Гол. Од. 21, 23. 10) Ростокъ. ключки пускати. Проростать (о сѣмени). 11) Переносно. Хитрость, зацѣпка; придирка. Камен. у. Желех. ключки собі шукати. Искать предлога. ключку закинути. Намекнуть. 12) Родъ дѣтской игры. Ном. № 12577. Ум. ключечка.
Москалів, -ле́ва, -ве 1) Принадлежащій великороссу. 2) Принадлежащій солдату.
На-самоті́, нар. Наединѣ, съ глазу на глазъ. Дівчача натура усюди однаковісінька: проміж людей так і соромиться, нехай же на самоті, так ну! Кв. І. 248.
Переплатка, -ки, ж. Ум. отъ переплата.
Пестити, -щу́, -стиш, гл. Нѣжить, лелѣять; баловать, няньчить. Пести мене, моя пене, як малу дитину. К. Досв. 44.
Потемок, мку, м. Темнота. Оскресни Боян, світлий наш співаче, чому так довго в потемку ночуєш? Федьк. І. 26.
Нас спонсорують: