Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

копиця
копичастий
копичення
копичити
копичка
копиш
копишитися
копишник
копия
копієчка
копій
копійка
копійчаний
копійчина
копільник
копіт
копія
копіяшний
копки
копний
копно
копнути
коповий
коповик
коповиця
коповіз
коповозиця
копотіти
копошитися
копра
коправий
коприва
копривник
копривняк
коптити
коп'як
кора
корабель
кораблевий
кораблик
корабличок
коралевий
коралики
коралі
корба
коргіта
кордобан
кордобанець
кордован
кордований
кордон
кордюк
коректа
коренастий
коренатий
коренити
коренитися
корець
коречний
коречник
корж
коржавий
коржавіти
коржик
корзати
корзити
корина
користне
користний
користність
користно
користонька
користування
користувати
користь
коритарство
коритарь
коритечко
корити
коритися
коритко
коритний
коритнячка
корито
коритце
коритча
коричуватий
корівка
корівне
корівниця
корівняк
корівонька
корівочка
корівчина
корінець
корінистий
корінище
корінний
коріння
корінчастий
корінчик
корінь
коріньковий
коркобець
корковенький
корковий
корм
корма
кормига
кормило
кормилюд
кормити
кормитися
кормний
корне
корноз
короб
коробейник
коробен
коробка
Бам-Бам! меж. Подражаніе звуку колокола. О. 1861. XI. Св. 37. Подражаніе звуку струннаго инструмента. На цимбали бам-бам! Гол. IV. 448. Cм. балам.
Брунькати, -каю, -єш, гл. = бринькати 3. Шапувал давай брунькать. Мнж. 109.
До́світок, -тку, м. Предразсвѣтное время. Чорт би й не оддав, та на лихо йому досвіток захватив. Рудч. Ск. II. 25. Темним досвітком усі троє вийшли з села. Г. Барв. 543. у до́світок. До разсвѣта. 2) Во мн. ч. до́світки. Вечернія собранія неженатой моложежи осенью и зимой, посидѣлки. Чуб. VII. 451. КС. 1889. X. Сумцовъ. № 89. Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п'ять: не пускай їх на досвітки, нехай дома сплять. Чуб. V. 891. Сестри дома немає, на досвітках гуляє. Млр. л. сб. 343.
Дя́кон, -на, м. Діаконъ. Морд. (Млр. л. сб. 124).
Жовкля́к, -ка, м. = жовтяк. Ум. жовклячо́к.
Засту́кати, -каю, -єш, гл. 1) Застучать. 2) Застичь, захватить, поймать. Застукав, як сотника в горосі. Ном. № 3927. Колись щука застукала в'юна у такім куточку, що не було куди йому утікати. Рудч. Ск. І. 46.
Зриватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. зірватися, -рвуся, -вешся, гл. 1) Срываться, сорваться. Ой як тая черешенька сама не зірветься, так до мене дівчинонька сама не пришлеться. Чуб. 2) Вскакивать, вскочить, быстро подняться. Зривається ніби куди бігти. МВ. ІІ. 54. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. МВ. (О. 1862. III. 48). Встав, зірвався, пішов з шумом. Гол. І. 37. зірватися на ноги. Вскочить. Св. Л. 106. 3) Трогаться, тронуться съ мѣста, двинуться. Раз март апріля звав у гості до себе. Апріль зорвався їхать возом. Драг. 16. Мати було як зірветься хоч на один день куди... Г. Барв. 62. Пішла заміж та не так, пішла раз — не гаразд, не зірвуся другий раз. Грин. III. 357. 4) Подниматься, подняться (о бурѣ и пр.) Зірвалася шуря-буря. Н. п.
Рюм, -му, м. Плачъ.
Цвіркати, -каю, -єш, гл. 1) = цвірчати. Птах цвіркат. Вх. Лем. 480. 2) Плевать сквозь зубы. 3) Чѣмъ либо досаждать. То та гадина мені в очі цвіркає.
Шмарнути, -ну, -неш, гл. Кинуть, бросить. Узяв з кади на їден палец (води), шмарнув. Гн. І. 16.
Нас спонсорують: