Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

кітка
кітлик
кітловина
кітляр
кітлярка
кітлярчин
кітний
кіток
кітчий
кітька
кіть-кіть!
кіхоть
кіш
кішастий
кішка
кішкарь
кішниця
кіявкати
кла
клад
кладіжка
кладій
кладільник
кладка
кладня
кладовисько
кладовище
кладочка
кладь
клак
кламцати
кландати
кланцати
кланцатий
кланці
клань
кланяння
кланятися
клап
клапан
клапаня
клапати
клапатий
клапач
клапачка
клапкати
клапоть
клапоухий
клаптик
клаптош
клас
класик
класичний
класний
класти
кластися
клатати
клац!
клацання
клацати
кле
клебан
клебанина
клебанка
клебаня
клевак
клеветатися
клеветуха
клевецъ
клевцур
клевчик
клевчиха
клезнути
клеїти
клей
клейгов!
клейнити
клейно
клейнод
клейнодець
клейтух
клекавка
клекацка
клекіт
клекотати
клекотіти
клект
клектання
клектати
клен
кленина
клениця
кленовий
кленок
клень
клепайло
клепак
клепало
клепання
клепаня
клепати
клепач
клепачка
клепець
клепка
клептати
клептіти
клесачка
клесувати
клець
клечальний
клечаний
клечанина
клечання
клешня
клешоногий
кливак
клик
кликання
кликати
Виспівувати, -вую, -єш, сов. в. виспівати, -ваю, -єш, гл. 1) Только несов. в. Пѣть, распѣвать. Любо він було пісні виспівує ясними зорями. МВ. ІІ. 11. Грає кобзарь, виспівує, аж лихо сміється. Шевч. 51. 2) Добывать, добыть пѣніемъ. Виспівав собі дівчину любу та гарну. МВ. ІІ. 12. 3) Пѣть, пропѣть. А як думу виспіваю, сяду в чистім полю. Млак. 92. 4) Выражать, выразить пѣніемъ. Виспіває горе. Левиц. І. 35. Вона наче мою долю виспівує. Г. Барв. 393. 5) Только сов. в. Пропѣть извѣстное время. Таке співуче, що ввесь день тобі виспіває. 6) Терять, потерять отъ пѣнія. Увесь голос виспівав і бандуру потрощив. Стор. І. 94.
Завго́рювати, -рюю, -єш, сов. в. завго́рити, -рю, -риш, гл. 1) Причинять, причинить горе, непріятность. Та хоч бий себе, хоч ріж, — сим нікому не завгориш. Харьк. 3) Переносн. запрещать, запретить. Нехай брешуть: людім не завгориш. Харьк.
Загнузда́ти Cм. загнуздувати.
Обкладки, -док, ж. мн. = обклад. Харьк.
Позамочувати, -чую, -єш, гл. Замочить (во множествѣ).
Помежувати, -жую, -єш, гл. Размежевать (во множествѣ). Ой помежували степи запорозькі і козацькі славні луки. О. 1861. VIII. 101.
Поноситися, -шуся, -сишся, гл. Износиться.
Потихи нар. = потиху. Вх. Лем. 454.
Сторона, -ни, ж. 1) Страна, земля. Помолись за мене Богу, мій ти сину, на тій преславній Україні, на тій веселій стороні. Шевч. Своя сторона. Родина. Тільки замітиш свою сторону, дак і кажи «тпру»! Рудч. Ск. І. 72. чужа сторона. Чужбина. Полетів орел до чужих сторін. Мет. 108. Да вже ж мені да докучила да чужая да сторононька. Лукаш. 2) Сторона, бокъ. Єсть десь річка Жовтенька. То по одну сторону заход-сонця стояли жовніри, а против сонця стояли запорожці. ЗОЮР. І. 100. І з якої тебе, брате, сторононьки ждати: чи од чистого поля, чи од Чорного моря. Макс. стороною. Въ сторонѣ, на сторонѣ. Стороною дощик іде. Ном. № 13961. Стороною люде сплять, вони за нас говорять. Чуб. у. 270. всіма сторонами. Со всѣхъ сторонъ. Славне було Запорожжя всіма сторонами. Лукаш. осторонь. Въ сторонѣ. Зміев. у. 3) Партія. До зострінуться в шинку чи на дорозі то й затнуться: «чия сторона?» «А ти чия?» «Васютина». «Геть же к нечистому, переяславський крамарю». К. ЧР. 25. Ум. сторінка, сторінонька, сторіночка.
Тогобочанський, -а, -е. Съ той стороны рѣки. Тогобочанська жінка. Сосн. у.
Нас спонсорують: