Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

киянка
киянський
кияра
киях
кияхуватий
кияшок
кібець
кібчити
ківетора
ківки
ківната
ківш
кіготь
кіз
кізівер
кізій
кізка
кізлик
кізлини
кізля
кізонька
кізочка
кізь-кізь!
кізяк
кійло
кіл
кілаш
кілець
кілки
кілкий
кілля
кілок
кілочок
кілька
кількадесять
кількалітній
кільки
кількись
кількість
кілько
кільконадцять
кількораз
кількоро
кільце
кільчик
кільчитися
кілювати
кіля
кімлач
кімлашня
кімлик
кімлицький
кімличка
кімля
кімната
кімняхъ
кімса
кім'ях
кін
кінатов!
кінва I
кінва II
кінець
кінний
кінник
кінниця
кінно
кінцевий
кінцьовий
кінчак
кінчання
кінчастий
кінчати
кінчатий
кінчатися
кінчик
кінчити
кінь
кіньський
кіп
кіпка
кіпний
кіпнина
кіпніти
кіпно
кіпочка
кіптіти
кіптюга
кіптяга
кір
кірець
кірка
кірмак
кірря
кірх
кірчик
кіс
кіска
кісний 2
кісник
кісниця
кісничок
кісно
кіснота
кісонька
кісочка
кісся
кістка
кістлявий
кістняк
кісто
кісточка
кістриця
кістричитися
кість
кістяк
кістяний
кіт
кітва
кітвиця
Гадинонька, -ки, ж. Ум. отъ гадина.
Дзю́ндзя, -зі, ж. Vulva? Ходила я в річку по раки, викусили дзюндзю собаки. Н. п.
Корогов, гви́, ж. и корого́в, гву, м. = корогва. Полковник Корсунський на ринок вихожає, хрещату корогов роспускає. Мет. Хвилон, корсунський полковниче... хрещатий корогов на ринку поставляв. Мет. 414. І на корогов до церкви двісті подарую. Мкр. Н. 14.
Мере́жаний, -а, -е. 1) Съ ажурными узорами; узорчатый. Мережана сорочка, плахта. 2) Украшенный рѣзьбой. Старий воли випрягає, занози ховає мережані. Шевч. 117. Мережані ярма. Рудч. Чп. 129. 3) Изукрашенный. Не для людей і не для слави мережані та кучеряві оці вірші віршую я. Шевч. 442. І там степи, і тут степи, та тут не такії: руді, руді, аж червоні, а там голубії, земнії, мережані нивами-ланами, високими могилами, темними лугами. Шевч. 378.
Окукобити, -блю, -биш, гл. Привести въ хорошій видъ, устроить. Мій батько ту хату був окукобив. Г. Барв. 53. Двір так окукобив, мов кубелечко. Г. Барв. 194.
Очкур, -ра, м. 1) Шнурокъ, вдѣваемый въ штаны для ихъ поддержанія, гашникъ. Чуб. VII. 46. КС. 1893. V. 279. Штани на йому без очкура й матні. Стор. МПр. 169. З переляку очкур луснув. Ном. Били мене скілько влізло — очкур перервали. Чуб. 2) У мѣщанъ: презрительное названіе крестьянина. Міщанин узиває селянинаочкур, чубрій, а селянин міщанинасалогуб. О. 1862. VIII. 32.
Поляка, -ки, ж. Всеобщій испугъ, паника. Мнж. 189.  
Розний, -а, -е. и пр = різний и пр.
Таємність, -ности, ж. Тайна, секреть. Чуб. І. 295.
Товкти, -вчу, -чеш, гл. 1) Толочь. Засипав у ступу проса і став товкти. Рудч. Ск. II. 166. Хто товче, той хліб пече. 2) Колотить, бить. Заведуться ляхи з козаками і почнуть один одного товкти та шпарить. Стор. МПр. 45. А дід бабу товче, товче, що нерано млинці пече. Грин. III. 314. 3) Твердить. Що-дня одно товкла: «веди, та й годі». Рудч. Ск. II. 55.  
Нас спонсорують: