Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

килимок
кимак
кимачина
кимачисько
кимачок
кимаччя
кимнях
ким'ях
кинджал
кинді
киндяк
кинутися
кипа
кипарис
кипарисовий
кипень
кипіння
кипіти
киплячий
кипоть
киптар
киптюга
кипучий
кип'яч
кип'ячий
кирган
кирд
кирдик
кирея
киринити
киринний
киринник
киринниця
кириння
кириня
киркати
кир-китайка
кирниця
кирничний
кироман
кирпа
кирпатий
кирпич
кирпичина
кирполої
кирпонька
кирр!
киршава
кис
киса
киселик
киселиця
киселичник
кисет
кисетина
кисирь
кисіль
кислий
кислиця
кисличка
кисличчя
кислище
кислість
кисло
кислоокий
кислота
кислощі
кисляк
киснути
кисти
кит
кита
китаєвий
китаєчка
китай
китайка
китайський
китайча
китайчаний
китайчастий
китвиця
китель
китити
китиця
китичний
китки
китчастий
китюх
китяг
ких!
кихкати
киці-баба
кицка
киць
кицька
кицюня
киця
киця 2
кицяти
кичера
кичка
кичматися
кичувати
киш!
кишенька
кишеня
кишечка
кишіти
кишка
кишкати
кишкатий
кишковий
кишкун
кишло
кишнути
киюра
кияк
кияка
киянець
киянин
Аґу́сі! меж. Ласкательное обращеніе къ маленькимъ, преимущественно груднымъ дѣтямъ. Аґу, Івасю, аґу, не плач!
Бережкий, -а, -е. Осторожный, берегущійся. Бережкий чоловік не піймається в лісі. Міусск. окр. Дика вушка бережка. Волч. у.
Випорожнятися, -няюся, -єшся, сов. в. випорожнитися, -нюся, -нешся, гл. Опорожняться, опорожниться.
Вухатий, -а, -е. Съ большими ушами, длинноухій.
Дрібні́сінько нар. Очень мелко, очень густо, очень подробно и пр.
Знищіти, -щію, -єш, гл. Обѣднѣть, сдѣлаться нищимъ. Як Василь збіднів, так і Онисько знищів. Мир. ХРВ. 138.
Протікати, -ка́ю, -єш, сов. в. протекти́, -течу́, -че́ш, гл. 1) Протекать, протечь, течь. Ой у полю криниченька, вода протікає. Чуб. V. 377. По долинах ріки протікають. Чуб. V. 937. 2) О посудѣ, крышѣ: давать, дать течь. Паша водянка десь у дні протікає. Харьк. г. Треба перекривити клуню, бо вже і в невеликий дощ протікає. Харьк.
Прохірний, -а, -е. Лукавый, хитрый, коварный. До їх підкралася лисиця, ізвісная прохірна ледащиця. Білецк.-Нос., Приказки, кн. XVI, 127. Cм. еще тамъ-же кн. IV, 95, кн. XI, 73.
Пучка, -ки, ж. Ум. отъ малоупотребительнаго пука (см.), но употребляется самостоятельно въ томъ-же значеніи. 1) Конецъ пальца на рукѣ, точнѣе: внутренняя часть конца пальца ка рукѣ; иногда въ значеніи: палець. З пучок та з ручок житимемо. Г. Барв. 231. Загнала шпичку під ніготь, а тепер пучку обриває. Харьк. г. Пучками, та ручками, мовляв, хліб заробляємо. Лебед. у. Я собі один одним, як пучка. Г. Барв. 191. Давай знімати каблучку з пучки. Г. Барв. 206. На одній руці пучки, та неоднакові. Ком. Пр. № 829. 2) Щепотка. Позич мені пучку соли. Харьк. Ум. пучечка. Панночка, чи глянула на нас, чи ні, — простягла дві пучечки поцілувати. МВ. (О. 1862. III. 37).
Риги, -гів, м. мн. 1) Рыданіе. 2) Рвота. Лохв. у.
Нас спонсорують: