Виговорювати, -рюю, -єш, сов. в. виговорити, -рю, -риш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, упрекать, упрекнуть. Шкадронний і давай йому виговорювать: за що се, діду, ти мене цураєшся? Звісно, я йому виговорю, що вони голі, на відданню, а ти їм нічого не придбав.
2) Высказывать, высказать. Що говорять, то й виговорять.
3) Заговаривать, заговорить (о знахарскомъ заговорѣ). Виговорити.... рабу Божому (уроки).
4) Выговаривать, выговорить, включить въ договоръ, въ условіе. Cм. виговоряти.
Маля́р, -ра́, м. Живописець, художникъ. Коли б же мені тиї малярі, — вималювала б милого собі. Там маляр продає образи. Ум. маля́рик. То я б собі була малярика мала, я б своє личенько тоді змальовала.
Ме́дяни́й, -а, -е. Медовый. В нас ріки медянії, в нас верби грушки родять.
Мо́сір, -ру, ж. Солонка, сдѣланная изъ цѣльнаго куска дерева.
Намо́ва, -ви, ж. 1) Наущеніе, внушеніе, подговоръ, подстрекательство. То намова доконче була, бо він сам не годен те зробити. з намо́ви. По наущенію. 2) Уговоръ, соглашеніе. У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав. Ум. намо́вонька. Я тебе любив не з людської намовоньки.
Одзьобати Cм. одзьобувати.
Плякати, -ка́ю, -єш, гл.
1) = плекати 2.
2) Поить съ пальца ягненка, теленка, оставшагося безъ матери.
Просторо нар.
1) Просторно. Ти казав — тісно буде, аж воно зовсім просторо.
2) Подробно, обширно, обстоятельно (излагать).
Слатися II, -стелюся, -лешся, гл. 1) Стлаться, разстилаться. Мокрець стелеться густо, зілля рунисте. Слалась плачучи трава. 2) Стлать себѣ постель. От вони і почали на дворі слаться. 3) — до ні́г. Припадать къ ногамъ.
Теленькання, -ня, с. Звукъ колокольчика, бубенчика; тиканье.
