Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

розійтися
розікласти
розікрасти
розілляти
розіллятися
розімкнути
розімлівати
розімняти
розімнятися
розімчати
розімчатися
розімяти
розіпнути
розіпсіти
розіпхати
розіпясти
розірвати
розіслати I
розіслати II
розіспаний
розіспатися
розітлітися
розітнути
розіходитися
роз'їдати
роз'їдатися
роз'їзд
роз'їздити
роз'їздитися
роз'їздитися 2
роз'їздка
роз'їзжати
роз'їзжатися
роз'їсти
розкраяти
розлад
розладдя
розлазитися
розламати
розламувати
розламуватися
розласитися
розласуватися
розлаштуватися
розлаятися
розледачитися
розледачіти
розледащитися
розледащіти
розлежатися
розлементити
розлементуватися
розлепетатися
розлетітися
розлив
розлива
розливання
розливати
розливатися
розливки
розливчастий
розлигати
розлигатися
розлизати
розлинутися
розлити
розлігатися
розлізтися
розлінуватися
розліт
розлітатися
розлічити
розлічувати
розлічуватися
розлобурюватися
розлоги
розлогий
розлогистий
розложистий
розложити
розложитися
розломити
розломлювати
розломлюватися
розлук
розлука
розлупатися
розлупити
розлуплювати
розлуплюватися
розлучання
розлучати
розлучатися
розлучення
розлучити
розлучний
розлучник
розлучниця
розлюбити
розлюбитися
розлютувати
розлютуватися I
розлютуватися II
розлючений
розлягатися
розляпати
розляпатися
розляпкати
розляпувати
розляскатися
розлящатися
розмагати
розмагоритися
розмазати
розмазувати
розмазуватися
розмазчити
розмаїти
розмаїтий
розмаїтний
Волокуша, -ші, ж. Родъ невода. Азовск. и Черном. Ум. волокушка.
Довжинико́м нар. Въ длину, вдоль. Моя десятина йде довжиником відсі. Лебедин. у.
Жвакува́ння, -ня, с. Глоданіе.
Зва́жити, -жу, -жиш, гл. 1) Свѣсить. О, хто б узяв та зважив моє горе. К. Іов. 13. 2) Взвѣсить, размыслить, понять. Зважила громада, як би то воно було добре. К. (О. 1862. III. 22). 3) Cм. зважа́ти.
Лойови́й, -а́, -е́ Сальный, сдѣланный изъ свѣчнаго сала. Лойова свічка. Лойове світло. Конст. у.
Моторже́ник, -ка, м. = макорженик. Сим. 209.
Натесати Cм. натісувати.
Пуцувати, -цую, -єш, гл. Чистить. Гол. III. 113.
Селюк, -ка, м. Житель села, деревенщина. Простий люд — селюки. К. ЧР. 352.
Скочувати, -чую, -єш, сов. в. скотити, -чу, -тиш, гл. Скатывать, скатить, взваливать, взвалить. Скоти сей камінь наниз. Хотіли удвох скотити на віз того кабана..., а я його й сам скочу. Рудч. Ск. І. 157.
Нас спонсорують: