Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

римаренко
римарівна
римарка
римарство
римарський
римарчук
римарчя
римарщина
римарь
римарювати
римщина
ринва
ринґач
ринда
риндач
риндза
риндзак
риндзка
риндзя
риндя I
риндя II
ринка
ринов
риновка
ринок
риночка
ринути
ринь
риньовка
ринявець
ринявий
рип I
рип! II
рипа
рипати
рипатися
рипиґатися
рипіти
рипкати
рипливий
рипнути
рипотня
рипу-рипу!
рипяк
риса
риска
рискалина
рискаль
рист!
ристь
ристю
ристячком
рисування
рисувати
рись
рити
ритися
ритки
ритьми
рихва
рихта
рихтельне
рихтик
рихтино
рихтувати
рихтуватися
рицарство
рицарський
рицарь
рицарювати
ричати
ричка
ричківня
ришляк
риштак
риштування
риштувати
риштуватися
риштунок
рів
рівен
рівень
рівець
рівний
рівнина
рівнісінький
рівнісінько
рівність
рівно
рівновага
рівновагий
рівноваговий
рівноважитися
рівноважний
рівноденник
рівнозначний
рівноправний
рівноправництво
рівноправно
рівночасний
рівночасність
рівночасно
рівня
рівнява
рівняти
рівнятися
рівчак
рівчастий
рівчачок
рівчик
ріг
рід
рідина
рідішати
рідкий
рідко
рідкодубина
рідкозубий
рідколісся
рідний
Брязнути, -ну, -неш, гл. Одн. в. отъ брязкати. 1) Зазвенѣть, звякнуть. Брязнули ключі од комори йдучи. Н. п. Здорова була, дівчинонько! — як на струні брязнуло обік мене. МВ. (О. 1862. III. 54). Брязнув гаманом на стіл. Г. Барв. 211. Ось і у всі дзвони брязнули. Г. Барв. 158. 2) Упасть, ударяясь о земь. Горщик як брязне об піл. Г. Барв. 225. Мати зробилась як крейда біла, так і брязнула об землю. Г. Барв. 402 — 103. На яку коняку не покладе руку, вона з усіх чотирьох і брязне. Мнж. 22. 3) Ударить. Брязнула невістку по зубах. Н. Вол. у.
Виличковувати, -вую, -єш, сов. в. виличкувати, -кую, -єш, гл. Очищать, очистить шкуру отъ шерсти.
Ґринджо́лята, -лят, мн. Маленькія санки-дровни. Ном. № 10001. Впрягла в ґринджолята павичку. Котл. Ен. І. 7.
Дізнава́тися, -ю́ся, -є́шся, сов. в. дізна́тися, -на́юся, -єшся, гл. Узнавать, узнать. Грин. II. 117. А як ся дізнали, — пану дали знати. Гол. І. 62. Дізнався я про землю. Ком. І. 18. Cм. Дознаватися.
Знизувати, -зую, -єш, сов. в. знизати, -жу, -жеш, гл. 1) Снизывать, снизать. Знижи мені оце намисто. 2) Натыкать, наткнуть на что острое, пронзить. Возміте Байду, повісіте і на острий гак знижіте. АД. І. 149. 3) — плечима. Пожимать, пожать плечами.
Кивач, -ча, м. = кивень.
Козинячий, -а, -е. = козиний.
Нало́га, -ги, ж. 1) Привычка, обыкновеніе, повадка. У нього налога пити горілку. 2) Отягощеніе, притѣсненіе. (Чорт у пеклі) мучив дармо, у всіх ярма з шиї не злізали, струп на плечах, бо по печах в ад дрова возили... Щоб скакали, не брикали, — кладуть в рот удили, сікуть плітью, щоб там митью ступою ходили. Всю налогу скоро Богу донесли во уші: не забарив, ад розорив, випустив всі душі. Пасх. вірша. КС. 1882. IV. 171. 3) Толпа, давка; напоръ, натискъ. Там налога така, що трохи пана не звалили, так налягли. Черк. у.
Хрунькіт, -коту, м. = хрокання. Желех.
Чорнити, -ню́, -ниш, гл. 1) Чернить, красить въ черный цвѣтъ. Та й купили білила, ще й чорного чорнила... дівчатам запаски чорнити. Грин. III. 95. 2) Поносить.
Нас спонсорують: