Гру́бниця, -ці, ж. Истопница. Хоч би була сорочку білу наділа та вмилась, а то як та грубниця.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Одіжний, -а, -е. 1) Къ одеждѣ относящійся. А де ж той прибуток? Ні корівного, ні одіжного прибутку.
2) Одѣтый, хорошо одѣтый. Пластун не зна роскоші, не гаразд одіжний. Народ одіжний.
3) Хорошо оперенный, имѣющій густую шерсть. Гуска добре одіжна, то їй зімою не холодно.
Омітати, -та́ю, -єш, гл. = обмітати.
Постелити, -ся. Cм. постеляти, -ся.
Розсунути, -ся. Cм. розсувати, -ся.
Рострачуватися, -чуюся, -єшся, сов. в. ростратитися, -чуся, -тишся, гл. Растрачиваться, растратиться.
Сиряччя, -чя, с. = сирняччя.
Сміятоньки, -ся, гл. ум. отъ сміятися. Не з мене ся сміятоньки, не з мене ся кпити.
Хвальшивий, -а, -е. 1) Фальшивый, поддѣльный, ложный. Осей перстінь, що фальшивим способом вгроблений.
2) Неискренній, лицемѣрный.