Вилити, -ся. Cм. виливати, -ся.
Вихватний, -а, -е. Быстрый, хваткій, энергичный. Запорожці — то народ був вихватний.
Горобі́єнько, -ка, м. Ум. отъ горобей.
Діброва, -ви, ж. Дубрава. Ой ночують чумаченьки в степу край дороги, роспустили сірі воли по зелені діброві. Ум. дібрівка, дібрівонька. Ой зелена моя дібровонька, ой бідна ж моя головонька, ой рано ж тебе спустошено, на сіно траву покошено. Шумить, гуде дібрівонька.
Зару́бувати, -бую, -єш, сов. в. заруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. 1) Зарубливать, зарубить, убить рубящимъ орудіемъ. Коня візьмуть і попружечку, тебе зарубають, мою душечку. 2) Дѣлать, сдѣлать зарубку, насѣчку. 3) — язик. О лошади: ранить языкъ травою. 4) — себе. Ограждаться, оградиться, защититься. Ой піду я в полонину та в зелену пущу, там я себе зарубаю, нікого не пущу.
Кобзура, -ри, ж. Ум. отъ кобза. Глянь, Орфію, глянь із неба, дай кобзури мні своєй.
Лю́блений, -а, -е. Тотъ, кого полюбили. Бере собі Химочку любленую. Баба сужена, а кума люблена.
Погребиця, -ці, ж. Землянка.
Реготати, -чу, -чеш, гл. 1) Хохотать. Ніч наша регоче, коровая хоче. Що Микита сміється, до Марусі береться: а Маруся регочеться, до Микити не хочеться. 2) Ржать.
Скочки нар. Вскачь, галопомъ. Коні бігли скочки.
