Дале́зно нар. Очень далеко.
Дува́н, -на, м. Дѣлежъ, раздѣлъ. Ум. дуванець.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Коливорот, -ту, м. = коловорот. Коливорот — ще й помальований зеленим — на ланцюгах ходив, обкований був. І на стовпі бляшане півпівника: куди вітер, туди й він обертався та чергинькав.
Лампаш, -ша, м. = ліхтарня 1.
Пестування, -ня, с. = пестіння. Після такого пестування та бачучи материки сльози, туж-туж Оксана не признається, що се вона, плаче.
Повирізувати, -зую, -єш, гл. Вырѣзать (во множествѣ), перерѣзать (многихъ).
Повсяденщина, -ни, ж. Обыденность. Сходили з громохмарньої гори у юдоль повсяденщини.
Поліно, -на, с. Полѣно. Хрін його батька знає: у багатого повна піч та горить, а в мене одно поліно, та й те не горить. Ум. полінце, поліночко.
Тогочасній, -я, -є. Относящійся къ тому времени, того времени. Схоластичня тогочасня интелліґенція.
