Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

воркотя
воркувати
воркун
воробень
воробець
воробиця
воробня
воробок
воробчиха
вороб'я
вороб'ячка
ворог
ворогування
ворогувати
ворож
ворожбит
ворожбитенко
ворожбитівна
ворожбитка
ворожбитство
ворожечка
ворожий
ворожиль
ворожиля
ворожити
ворожіння
ворожка
ворожнета
ворожнеча
вороза
ворозький
ворок
ворон
ворон 2
ворона
вороненький
вороненя
воронець
вороний
воронка
вороння
воронняччя
вороньок
вороня
вороняка
воронячий
воропай
ворота
воротарь
воротати
воротило
воротник
воротниця
воротній
вороття
ворох
ворохібини
ворохібник
ворохібництво
ворохібня
ворохобити
ворочання
ворочати
ворочатися
ворочок
ворситися
ворухливий
ворухнути
ворухнутися
ворушило
ворушити
ворушитися
ворушливий
ворушня
ворчати
вор'я
восени
восет
восика
воскобійник
воскобійниця
воскобійня
воскобоїна
воскобоїни
восковий
воскрес
воскресати
воскресення
воскресити
воскреснути
воскрешати
воскувати
воспитати
воспитатися
в-останнє
восьмака
восьмерик
восьмерня
восьмеро
восьмерувати
восьмий
восьмуха
вохкий
вохкість
вохко
вохра
вочі
вочко
вош
воша
вошивий
вошковий
вошкопруд
вошкопрудка
вошопруд
вошопрудка
воща
вощаний
вощечок
вощина
Байловка, -ки, ж. 1) = байлова. Анан. у. 2) Шесть, посредствомъ котораго поднимаютъ якорь на дуб, большую днѣпровскую лодку. Мнж. 180.
Бацьнути, -ну, -неш, гл. Ударить, упасть съ шумомъ. Бацне астрябік на воробля. Вх. Уг. 227.
Зду́мати, -ся. Cм. здумувати, -ся.
Зітлі́ти, -тлію, -єш, гл. Истлѣть. Шовкова хусточка від сльозів зітліла. Гол. І. 191.
Знесення, -ня, с. 1) Снесеніе. 2) Уничтоженіе, упраздненіе, отмѣна. Левиц. І. (Правда, 1868, 485).
Коління, -ня, с. соб. Колѣни. На коління падають, владиці Богу честь дають. Чуб.
Любко́, -ка, м. Милый, любовникъ. Котра мого любка любить. Гол. III. 453. Не велика поточина луги ізмулила; хвалилася ледачина: любка вітлюбила; так би она дочекала світа біленького, чи в'на буде обнімати мого миленького. Гол. II. 427. Ум. любонько. Ой Романе, Романоньку, що ж тя болить, мій любоньку? Гол. І. 158.
Понавішувати, -шую, -єш, гл. Навѣсить, развѣсить (во множествѣ).
Туркотання, -ня, с. 1) Воркованіе. 2) Ворчаніе. 3) Толкованіе одного и того же. 4) Стукъ.
Уточувати, -чую, -єш, сов. в. уточити, -чу, -чиш, гл. 1) Нацѣживать, нацѣдить, наточить извѣстное количество. Меду та оковитої горілки вточила. Ренського вточіте. Мкр. Н. 31. Піди, хлопку, до лідниці та уточи пива. О. 1862. IX. 3. 2) Вонзать, вонзить. Вточив в нею сокироньку — задав єї муки. Гол. І. 57.
Нас спонсорують: