Веряйка, -ки, ж. Деревянный замокъ.
Глабкий, -а, -е = Глабчастий. Глабкі сани.
Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
Да́рбенний, -а, -е. Дарственный. У нас земля дарбенна, ми живемо на дарбенній землі, що поміщик наділив.
Жі́нчин, -на, -не. Женинъ, принадлежащій женѣ. Він в жінчиних мотнувсь патинках. Хома з того часу зарікся коней купувати та жінчине вередування сповняти.
Квасолюватий, -а, -е. О барашковомъ мѣхѣ: съ завитками въ фасольное зерно.
Розцвіт, -ту, м. Расцвѣтъ, процвѣтаніе. Стали сі люде.... міркувати, яким би робом зупинити розцвіт української мови.
Струпуватий, -а, -е. 1) = стрункий.
2) Шереховатый, въ бугоркахъ. Струпуваті яблука.
Торкотіти, -кочу, -тиш, гл. = торкотати. Ой, битиму: будут тобі кости торкотіти, як біб в бордюзі.
Файкати, -каю, -єш, гл. Разлетаться, развѣваться. Йде здалека парубок, поли від вітру так файкают на боки.