До́брість, -рости, ж. Доброта. На, та знай мою добрість! Добрості і милосердію Його і міри нема. Я по добрості даю тобі. Ма́ти до́брість. Быть добрымъ. А вже в нас отець і мати все добрість собі мали б та в чистеє поле вони вихожали б. У до́брості жи́ти з ким. Быть въ хорошихъ отношеніяхъ. Мировий у добрості живе з паном. По до́брости. Добромъ. Почала його по добрости просить.
Кунтуш, -ша, м. Кунтушъ, верхняя мужская и женская одежда. Взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровий, пішла к Зевесу на ралець. Коли син женивсь козацький, доня любо бралась, — той в жупан, а ся у кунтуш любо одягались. Гуляй душа без кунтуша, лиха прикупивши. Єремія... був у багатому кунтуші.
Мося́ж, -жа, м. Желтая мѣдь.
Недорід, -ро́ду, м.
1) Неурожай.
2) Недоносокъ; выкидышъ. Зникне собі, мов той недорід, що йому не судилося й на світі жити.
Онакий, -а, -е. Иной. І така, і онака, і геть-пріч пішла, і знов сюди поступай.
Перехоплювати, -люю, -єш, сов. в. перехопити, -плю, -пиш, гл. 1) Перехватывать, перехватить. 2) Перебивать, перебить, прервать (рѣчь). Ходім уже, бабуню, годі вже! перехопила панночка. «Колись за велику увагу ставили мов товариство». — Може колись, — перехопив січовик, — та не теперки.
Писнути 2, -ну́, -не́ш, гл. Одн. в. отъ писати.
Порозшнуровувати, -вую, -єш, гл. То-же, что и розшнурувати, но во множествѣ.
Сходити 1, -джу, -диш, гл. 1) Восходить. Сонечко не сходить. По двору ходить — як зоря сходить; по сінцях ходить — як зоря сходить. 2) Всходить. Тяжко сходити на гору. 3) Всходить (о посѣвахъ, тѣстѣ). Ярина добре сходить. 4) Сходить, спускаться. Сльози її аж на сей світ сходять. 5) Исходить, истекать. Як я по матері журилась! Було слізьми схожу. А вже ж мої карі очі слізоньками сходять. 6) Подходить. Ближче вхожу, — жінок бачу. 7) Уходить. Вона іде, іде, — мов старий бог з двору сходить.... Вже до воріт, за двір. Сходьте з хати усі, шоб ні одної душечки при мені не було. 7) Выходить, истрачиваться. У його на сі зілля сила грошей сходила. Горілки на їх багато сходить.
Шулка, -ки, ж. Початокъ кукурузы.
