Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

відвохти
відвоювати
відвуд
відв'язати
відв'язувати
відв'язуватися
відгада
відгадай-сон
відгадати
відгадка
відгадочка
відгадувати
відгал
відгаль
відганяти
відгарбати
відгетькатися
відгін
відглушити
відгнивати
відговітися
відговорити
відговорювати
відговорюватися
відговоряти
відгодитися
відгодовувати
відгожатися
відгомін
відгонити
відгоріти
відгорнути
відгороджувати
відгороджуватися
відгортати
відгортатися
відгортувати
відгортуватися
відгоряти
відгосподарювати
відгребти
відгризати
відгризатися
відгрібати
відгрібатися
відгрівати
відгрімнутися
відгром
відгромадити
відгромити
відгромлювати
відгук
відгукати
відгукатися
відгукнутися
відгукувати
відгукуватися
відгулень
відгуляти 1
відгуляти 2
відгусти
віддавання
віддавати
віддаватися
віддалеки
віддалити
віддалі
віддалік
віддаліти
віддаль
віддаляти
віддалятися
відданиця
віддання
віддаровувати
віддаровуватися
віддарок
віддати
віддаток
віддаха
віддача
віддерти
віддивитися
віддимати
віддиматися
віддирати
віддиратися
віддиха
віддихання
віддихати
віддихатися
віддівувати
віддіжурити
відділ
відділити
відділяти
відділятися
віддрючкувати
віддубасити
віддути
віддухати
віддухопелити
віддушити
віддушувати
віддюбарити
віддяка
віддякувати
віддякуватися
віддячити
віддячка
віддячливий
відей
відельга
відеречко
відерковий
відерник
відерце
від'ємний
віджалувати
віджарити
Ґе́дзел, -зла и ґе́дзель, -зля, м. = Ґедз. Рудан. І. 160. Ном. № 3389.
Заварува́ти, -ру́ю, -єш, гл. Обезпечить, упрочить; сохранить. Заваруй нас, Христе пане! Гол. II. 95.
Народи́ти, -ся. Cм. народжувати, -ся.
Попелястий, -а, -е. = попеластий.
Постаритися, -ріюся, -єшся, гл. Состарѣться. Обоє постарились. Єв. Л. І. 7.
Таган, -на, м. Таганъ, желѣзная подставка съ ножками, на которой варять пищу, раскладывая подъ ней огонь. Ум. таганок, таганчик.
Текти, -течу́, -че́ш, гл. Течь. Тече річка невеличка, схочу-перескочу. Чуб. V. 13.
Фокош, -ші, ж. = бункош. Гол. Од. 80.
Шварнути, -рну, -неш, гл. Сверкнуть. Шварнула блискавка, грім грюкнув і загув. Греб. 384.
Шильник, -ка, м. 1) Дѣлающій шила. Шильник берднику не товариш. Ном. № 1027. 2) шильники терти, ши́льники-мильники терти. Увиливать отъ работы. Не хоче робити, тільки шильники тре. Сквир. у. Шильники-мильники тре, а трава аж плаче. Ком. Пр. № 693.
Нас спонсорують: