Боясть, -ти, ж. Боязнь.
Вилані, -нів, м. мн. Вилы желѣзныя для навоза.
Відходити 1, -джу, -диш, сов. в. відійти, -дійду, -деш, гл. 1) Отходить, отойти; уходить, уйти. Відійшли козаченьки від села за милю. Треба одійти од ями, щоб гаразд її перескочити. Було бо багато, що приходили і відходили. Незабаром молодий з своїми одходить до себе на обід. 2) Умирать, умереть, отходить, отойти. Твоя душечка одійшла з його поглядом. Также и о животныхъ: Корова заслабла та через чотирі дні й одійшла. 3) Кончаться, кончиться. Покіль воду принесла, то й вечеря одійшла. Косовиця ше не одійшла. Поки одправа в церкві одійде. 4) Поправляться, поправиться, оживать, ожить. Чує Марина, що вона оживає, молодіє, одходить. Дуб усох, та відходить од коріня. 5) Приходить, прійти въ чувство. Поблідши, ніби неживая, упала дівка на рундук. Хоч одійшла вона, та знова зомкнула очі. 6) Переставать, перестать сердиться. Иноді траплялось, що він її дуже налає..., дак послі, як одійде, пестить було її всяк. Также відійти від серця. Я такий, паничу, хоч який сердитий, то зараз одійду від серця свого. 7) — кого. Бросать, бросить, покидать, покинуть кого. Спи, дитятко! Колишу тя, як мі заснеш, одійду тя, поставлю тя під липками, сама піду з козаками. — Не одходи мене, мати! хто ж мя буде колисати?
Заброди́тися, -джу́ся, -дишся, гл. Замочиться въ водѣ, запачкаться, ходя по грязи. А дівчина з лісу йде та й заросилась, та й забродилась.
Ли́пка, -ки, ж. 1) Ум. отъ липа. Ой у полі горина, стоїть липка зелена, ой на тій липці... три птахове співають. 2) Липовая кора, лубъ? А моя хата липками шита. 3) Раст. Spiraea Filipendula. 4) = липці. Для сниманія вишень — очеретяна липка.
Навсто́ячки нар. Стоя, въ стоячемъ положеніи.
Огуда, -ди, ж. Хула, поношеніе. Кобзарю, не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні.
Оттакий, -а́, -е́ Вотъ такой. Оттаке то на сім світі роблять людям люде. Ум. Оттаке́нький, оттакї́сінький.
Спреждевіку, спрежевіку, нар. Въ прежнія времена, съ давнихъ временъ. Спреждевіку чорти були білі. Шлях, та такий, шо він там спрежевіку проложений.
Стовкти, -вчу, -чеш, гл.
1) Отолочь, обшастать. Стовк мішок проса тому чоловікові. У куми в гостях була та й не стовкла пшона.
2) Истолочь.
3) Расшибить. Схилився на поліно, та стовк собі коліно.