Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

визолотити
визолочувати
визубень
визублювати
визублюватися
визути
виїдати
виїдок
виїзд
виїзджати
виїздити 1
виїздити 2
виїсти
виїститися
виїхати
вийгравати
виймати
вийматися
вийна
вийти
викавзувати
виказ
виказати
виказитися
виказувати
викакати
викакатися
виканючити
викапаний
викарати
викарбувати
викати
викачалкувати
викачати
викачувати
викачуватися
викашлювати
викашлюватися
виквиляти
викидати 1
викидати 2
викидатися
викидний
викинути
википати
викисати
викичувати
викишкати
викінчити
викінчувати
виклад
викладаний
викладання
викладати
викладний
викладування
викладувати
викладчастий
викладчатий
викласти
виклеїти
виклесуватися
виклеювати
виклик
викликання
викликати 1
викликати 2
виклисувати
викличка
виклопотати
викльовувати
виклюнути
викобзати
виков
виковерзувати
виковзати
виковтати
виковувати
виковуватися
виколоти
виколупати
виколупувати
виколювати
виколядувати
викомпонувати
виконавець
виконання
виконати I
виконати II
виконувати
виконуватися
викопати
викопирсати
викопирсувати
викопувати
викопуватися
викоренити
викорінювати
викорінюватися
викоріняти
викормити
викорпати
викорпувати
викорчовувати
викорчувати
викос
викосити
викот
викотити
викохати
викохувати
викохуватися
викоцабнутися
викочувати
викочуватися
викошувати
викпити
викравка
викрадати
викрадатися
Гайдуцький, -а, -е. Принадлежащій, свойственный гайдуку 1.
Гомі́нка, -ки, ж. Разговоръ. Один парубок хотів погомоніть з дівчиною.... почав так: «Чи ваші кури несуться?» — Несуться. — «І наша одна сіра несеться». Тілько й гомінки було. Грин. І. 230.
Инкуди нар. Куда нибудь. Поїхали ми не инкуди, а у саму університетську церкву. Морд. Оп. 70.
Короваїв, -а, -е. Принадлежащій короваю. Короваєве тісто не замісилося вмісто. Н. п.
Мося́жний, -а, -е. Изъ желтой мѣди. Шух. І. 285.
Півка, -ки, ж. (= пілка) = пелена. За ним, за ним дівчиниця несе дитя в півці. Гол. II. 429.
Поназначати, -ча́ю, -єш, гл. Отмѣтить, намѣтить, обозначить (во множествѣ).
Скорувати, -ру́ю, -єш, гл.дерево. Снимать съ дерева кору. Вх. Лем. 166.
Тирло, -ла, с. 1) Мѣсто отдохновенія скота у водопоя въ обѣденное время. Кобел. у., Радом. у. Чуб. VII. 577. О. 1862. V. Кух. 39. Сонечко геть підніметься, і отара сама стане рушать з тирла. О. 1862. V. Кух. 32. 2) Логовище, притонъ звѣря. Оттут саме вовче тирло. Уман. у. 3) Также ти́рво. Мѣсто, гдѣ птица токуетъ, токъ. Шух. І. 23. Вообще мѣсто, гдѣ птицы собираются для отдыха, на ночь. Сим. 20. Журавлі десь курлюкають на тирлах. Сим. 204. 4) = терло 1. Шух. І. 225.
Чим Творит. пад. отъ що. (Cм.).
Нас спонсорують: