Воно, його, мѣст.
1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне.
2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять.
Гребе́льний, -а, -е. Относящійся къ плотинѣ, плотинный.
Досми́катися, -каюся, -єшся, гл. Додергаться.
Однакий, -а, -е. = однаковий. Я однакий, мамо, не змінився.
Печіння, -ня, с. = печиво.
Похороння, -ня, с. = похорон. Скілько хто хотів, стілько за похороння й брав.
Сумеженно нар. = суміж. Поле наше сумеженно з їхнім.
Тестенько, -ка, тестечок, -чка, м. Ум. отъ тесть.
Цабанити, -ню, -ниш, гл. 1) Поднимать. 2) Говорить нѣчто ни съ чѣмъ несообразное, чудовищное. — ціну. Запрашивать непомѣрную цѣну. 3) Бранить, ругать. .
Чорноземний, -а, -е. Черноземный.