Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

вилущуватися
виль!
вильний
вильоти
вильце
вильцята
вилюдніти
вилюднювати
вилюжка
виля
вилягати
вилягтися
виляпати
виляски
виляскувати
виляти
вимагання
вимагати
вимаглювати
вимагом
вимазати
вимазувати
вимазуватися
вимайструвати
вимальовувати
виманити
виманіжити
вимантачити
виманювати
вимастити
вимахати
вимахувати
вимацати
вимачкатися
вимащувати
вимащуватися
вимережити
вимережувати
вимерзати
вимерти
вимерхатися
вимести
виметати
виметикувати
виметний
вимивати
вимиватися
вимилити
виминати I
виминати II
вимисливий
вимислити
вимити
вимишляти
вимівка
вимін
вимінювати
вимір
вимірати
виміркувати
вимірювати
виміряти
вимірятися
вимісити
вимітальниця
вимітати
вимітка
вимішувати
вимкнутися
вимня
вимова
вимовити
вимовка
вимовляти
вимовлятися
вимовний
вимовно
вимовчати
вимогти
вимогчи
вимок
вимокати
вимоленець
вимолити
вимолитися
вимолот
вимолоти
вимолотити
виморити
виморожувати
вимостити
вимотати
вимотувати
вимотуватися
вимочити
вимочки
вимочувати
вимочуватися
вимощати
вимощувати
вимудрувати
вимудруватися
вимурувати
вимусити
вимутюрхатися
вимучити
вимучувати
вимуштрувати
вимушувати
вим'я
вим'ята вівця
вим'яти
вина 1
вина 2
винагорода
винагороджувати
винагородити
винайти
винарня
винародовити
Дзвіне́ць, -нця́, ж. Раст. Rhinantus minor и R. major. Вх. Пч. I. 12. Шух. I. 20.
Забу́дько, -ка, м. Забывчивый человѣкъ. Який же з тебе забудько, хлопче. Подольск. г.
Згля́дуватися, -дуюся, -єшся, гл. = зглядатися. Ізглядуємосъ, а сміх нас так і бере. МВ. (О. 1862. III. 35).
Знавець, -вця́, гл. Знатокъ. Желех.
Підхарчити, -чу́, -чи́ш, гл. = підхарчувати.
Різнитися, -ню́ся, -ни́шся, гл. 1) Отличаться, различаться. 2) Отдѣляться, расходиться, разставаться. Оттак на березі Каяли брати різнились, бо не стало крови-вина. Шевч. 646.  
Розрівняти, -няю, -єш, гл. Выровнять, сравнять.
Рямтя, -тя, с. = рям'я = рамтя. Лохв. у.
Сиротувати, -ту́ю, -єш, гл. Быть сиротой. Згадала, що я сиротую, що вбога я та не при батькові-матері зросла, живу у чужій семї з ласки. МВ. ІІ. 105.
Удача, -чі, ж. 1) Характеръ, натура, свойство. Таку вдачу йому Бог дав. МВ. ІІ. 8. Така вже вдача собача. Ном. № 2941. Лучче п'ятак передачі, аби до вдачі. Ном. № 10539. удачу до чого мати. Имѣть къ чему способность. Побачить, що.... хлопець або дівча до чого вдачу має. Сим. 196. 2) Удача, успѣхъ. Уже, мо, з упруг пройшло, а вдачі не має, та й тільки — не ловиться риба. Рудч. Ск. II. 173.
Нас спонсорують: