Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

відщіпати
відщіпатися
відьма
відьмак
відьмин
відьмити
відьмище
відьмувати
відьомство
відьомський
відьоха
відюга
від'язувати
віжений
віжечки
віжки
віз
візник
візника
візниця
візниченько
візничий
візок
вій
вій 2
війїна
війка
віймити
війна
війнути
війок
військо
військовий
війт
війтенко
війтиха
війтів
війтівна
війтівство
війтівщина
війтувати
війце
війя
вік
віківщина
вікнастий
вікнина
вікно
вікновина
вікняр
віко
віковий
віковічний
вікодавній
віконечко
віконний
віконниця
віконня
віконце
вікопам'ятний
вікопомний
вікопомність
вікувати
віл
віленко
вільга
вільгий
вільгість
вільго
вільгота
вільготний
вільготно
вільний
вільність
вільно
вільха
вільховий
вільце
вільшина
вільшка
він
вінець
віник
віничок
віниччя
вінкель
вінкобрани
вінкоплетини
віно
вінок
вінувати
вінути
вінця
вінчальна матка
вінчальний батько
вінчанка
вінчання
вінчати
вінчатися
вінчик
віншування
віншувати
віпса
вір
віра
вірвант
вірган
вірити
вірли
вірля
вірмен
вірменка
вірменський
вірне
вірненький
вірненько
вірнесенький
вірнесенько
вірний
вірник
Бавуняний, -а, -е. = Бавовняний. Шейк.
Гонча́к, -ка́, м. 1) Пловучая мельница. Левч. 70. 2) Родъ судна. Екатер. у. Слов. Д. Эварн.
Перун, -на, м. 1) Громъ. Бодай тебе перун забив темненької ночі. Чуб. V. 1092. 2) Перунъ, божество древнихъ славянъ. Левиц. І. Світ. 7.
Піхотою нар. = піхом. Мкр. Н. 14. Дозвольте, дядечку, кинути у вас коня у дворі, а я пійду піхотою. Г. Барв. 211. Душ з двадцять верхи та чоловіка з півтори сотні піхотою. О. 1861. VIII. 96, 97.
Повидло, -ла, с. = павидло.
Поковтати, -та́ю, -єш, гл. Проглотить (многое). Грин. І. 43. Море поковтало бідолах. К. Бай. 48.
Пробужатися, -жаюся, -єшся, гл. = пробуджуватися. Він на. завтра устає, пробужається. Рудч. Ск. І. 84.
Прорікати, -ка́ю, -єш, сов. в. проректи, -речу, -че́ш, гл. Изрекать, говорить, сказать. Порано ще, панове громадо, прорікати слово остатнє про Тараса. К. (О. 1861. VI. 28). Не прорік ні слова. Г. Барв. 28. Вдово небого, прорік я слово, чи багато дітей маєш? Чуб. V. 820.
Урізати, -жу, -жеш, гл. 1) Отрѣзать, обрѣзать. Жениться пробі, а хліба врізать не вміє. Ном. № 13778. З лихого торгу хоч поли врізавши. Ном. № 1972. Сього пальця вріж — болить, і того вріж — болить. Чуб. І. 246. Урізав вовкові хвіст. Чуб. II. 127. 2) Ударить. Та як уріж її (кулаком) по виску. Мнж. 34.
Цень меж., выражающее звонъ, пустую болтовню. Цень-цень, аби день, аби вечір близько. Ном. № 10915.
Нас спонсорують: