Двої́ти, двою́, двої́ш, гл. 1) Двоить. 2) Дѣлать или говорить одинъ разъ такъ, а другой — иначе. Він раз каже так, а раз инак: він сам двоїть.
Нагука́ти, -ка́ю, -єш, гл. 1) Окликнуть, позвать кого. Трохе згодом біжить і півень. «А, сякі-такі, — кричитъ, — як я, де не найду зернятко, сам не їм та вас скликаю; а ви на мене так і не нагукали». Нагукай його! 2) Накричать. Нагукай на його!
Патлама, -ми, ж. Плохое болотное сѣно съ осокой, камышемъ и пр.
Підкликати, -ка́ю, -єш, сов. в. підкликати, -чу, -чеш, гл. Подзывать, подозвать. Мужик його підкликав, за чубика посмикав.
Повмуровувати, -вую, -єш, гл. Вставить въ стѣну при кладкѣ ея (во множествѣ).
Помізкувати, -ку́ю, -єш, гл. Подумать, поразмыслить. Коли хочеш що казати — перш помізкуй, як почать.
Посклеювати, -юю, -єш, гл. Склеить (во множествѣ).
Прохолодно нар. Прохладно. Ідіть сюди, тут прохолодно. Хата, як квітник: чисто, ясно, прохолодно.
Тащити, -щу, -щиш, гл. Тащить. Четвер середу нагнав на льоду: як став тащить, аж лід тріщить.
Щимки, -ків, м. мн. Тиски. Як треба, то хоч у щимки голову положи, то не здумаєш.