Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

млиця
мліг
млійка
млілий
млін
млість
мліти
млоїти
млосний
млосно
млостити
млость
млява
млявий
млявість
мляво
мнець
мниха
мнишки
многий
многість
много
многобожжя
многомовний
множество
множити
множитися
мнюх
мня
мнявкати
мнякий
мнякина
мнякість
мняко
мнякота
мнякуш
мнякушечка
мнякушка
мнякшати
мнялиця
мняло
мнясиво
мнясний
мнясниці
мнясо
мнясце
мнята
мняти
мнятися
мнятка
мняч
мняшкурити
мо
мов
мова
мовдь
мовити
мовитися
мовка
мовкнути
мовляв
мовляти
мовний
мовність
мовно
мовчазливий
мовчазливо
мовчазний
мовчазність
мовчазно
мовчак
мовчан
мовчанка
мовчання
мовчати
мовчки
мовчливий
мовчок
мовчун
мовчущий
мога
могила
могильний
могильник
моглиці
могорич
могоричити
могоричний
могоричник
могти
могтися
могутний
могучий
могучість
могчи
моґуля
мода
моджера
модло
модлувати
модній
модрень
модрина
модря
може
можебилиця
можебний
можливий
можливість
можливо
можна
можний
можній
можнісенько
можність
можніти
можно
можновладець
можновладний
можновладник
Бочечок, -чка, м. Ум. отъ бік.
Жаро́к, -рку́, жаро́чок, -чку, м. Ум. отъ жар.  
Заґе́дзкатися, -каюся, -єшся, гл. 1) = задрочитися. 2) Закапризничать.
Заплю́снути, -ну, -неш, гл. Заплеснуть. У човен хвиля заплюснула.
Лобода́, -ди, ж. Раст. а) Лебеда. Atriple hortensis L. б)дика — собача, Chenopodium album. ЗЮЗО. I. 116. Буває лобода свиняча, лобода біла, червона. Харьк. у. Ум. лобідка, лободенька, лободочка. Желех.
Обгольня, -ні, ж. Дубовая колода, обрѣзанная въ формѣ дуги, на которую пригоняютъ распаренное дерево для дуги. Кролев. у. Слов. Д. Эварн.
Побожитися, -жу́ся, -жишся, гл. Побожиться. Побожився, що поховає труп його. Рудч. Ск. І. 110.  
Розладдя, -дя, с. Разладъ, ссора. І піде між людьми розладдя, ворожнечі. Мир. Пов. І. 152. Між рідними розладдя пішло. Мир. ХРВ. 296.
Самітник, -ка, м. Одинокій человѣкъ, человѣкъ, живущій уединенно, отшельникомъ. Він у Київі, яко артист, буде самітником. К. ХП. 18. Самітником, та ще й сумним собі живе. Г. Барв. 477.  
Троїстий, -а, -е. Тройственный. Носителі троїстої корони. К. ЦН. 273. троїсті музики. Оркестръ, состоящій изъ трехъ музыкальныхъ инструментовъ: скрипки, бубна и цимбалъ. Чуб. VII. 450. Та куплю я, мамо, черевики, та найму я троїсті музики. Шевч.
Нас спонсорують: