Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

млиця
мліг
млійка
млілий
млін
млість
мліти
млоїти
млосний
млосно
млостити
млость
млява
млявий
млявість
мляво
мнець
мниха
мнишки
многий
многість
много
многобожжя
многомовний
множество
множити
множитися
мнюх
мня
мнявкати
мнякий
мнякина
мнякість
мняко
мнякота
мнякуш
мнякушечка
мнякушка
мнякшати
мнялиця
мняло
мнясиво
мнясний
мнясниці
мнясо
мнясце
мнята
мняти
мнятися
мнятка
мняч
мняшкурити
мо
мов
мова
мовдь
мовити
мовитися
мовка
мовкнути
мовляв
мовляти
мовний
мовність
мовно
мовчазливий
мовчазливо
мовчазний
мовчазність
мовчазно
мовчак
мовчан
мовчанка
мовчання
мовчати
мовчки
мовчливий
мовчок
мовчун
мовчущий
мога
могила
могильний
могильник
моглиці
могорич
могоричити
могоричний
могоричник
могти
могтися
могутний
могучий
могучість
могчи
моґуля
мода
моджера
модло
модлувати
модній
модрень
модрина
модря
може
можебилиця
можебний
можливий
можливість
можливо
можна
можний
можній
можнісенько
можність
можніти
можно
можновладець
можновладний
можновладник
Гамати, -маю, -єш, гл. Дѣтское: ѣсть. О. 1862. IX. 118.
Диви́тися, -влю́ся, -вишся, гл. Смотрѣть, глядѣть. Треба якось у очі дивитися. Ном. № 3177. Дивиться, як кошеня в каганець. Ном. № 9242. Тепер і хата її дивиться якось сторч. Хата. 103. Диви́-но. Смотри-ка. Диви-но, вже сонце сідає. Ном. стр. 289, № 10057.
Зари́вкуватий, -а, -е. Сварливый, заводящій ссору. Н. Вол. у.
Згрібші́й, -а, -е. О полотнѣ: болѣе толстое. Полотно грубше називався згрібне́, а тонше чесане. Шух. І. 259.
Знегіддя, -дя, с. Невзгоды, тяжелое время. Тяжко, тяжко мені з дому тебе одправляти, а ще тяжче біля себе в знегідді держати. Макс. (1849). 7.
Квасно нар. Кисло.
Насмішко, -ка, м. = насмішок. Пуде з нас того, шо я та жінка моя чесні, — каже. А там та був Іван Насмішко. «Які, каже, ви чесні, шо я з твоєю жінкою ту ніч ночував». Мнж. 51.
Ревниці, -ниць, ж. мн. Ревность. Ревниці неначе гарячим залізом палили моє нутро. Стор. МПр. 34.
Скрипотіти, -почу, -тиш, гл. = скрипіти. Ворітця скрипочуть. Грин. I. 147.
Струнка, -ки, ж. 1) Ум. отъ струна. 2) Отгороженное мѣсто въ овечьемъ хлѣвѣ, гдѣ производится доеніе матокъ. Кобел. у. Устройство: два столба —пвлюхи, на нихъ сверху крыша — повірхник, посрединѣ горизонтально отъ одного столба до другого — побе́дрина, къ ней прибиты вертикально стоящія до́шки, на которыя опираются спины доящихъ, передъ каждой доской — сіде́ць — толстый столбикъ для сидѣнья. Шух. I. 185, 188, 192, 194.
Нас спонсорують: