Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4

антаба
антабка
антак
антал
анталюз
антам
антиминс
антипка
антипко
антипковий
антипцьо
антонівка
ану!
анцибол
анциболот
анциболотник
анциболотський
анцихрист
анцияш
апелювання
апелювати
апостол
апостолування
апостольство
апостольський
апробація
аптека
аптекарка
аптекарство
аптекарський
аптекарь
аптекарювання
аптекарювати
аптика
араб
арабець
арабин
Арабія
арабка
арабський
арабщина
аранда
арап
арапин
арапій
арапський
араші
аргат
аргонія
арґат
арґонія
ардаль
ардан
арена
аренда
арешт
арештант
арештантка
арештантська
арештантський
арештовувати
арештування
арештувати
арихметика
ариш! I
ариш II
арідник
аркан
аркуш
аркушевий
аркушовий
армата
арматний
армаш
армен
арменський
арнаутка
арніка
артикул
артист
артистичний
артистка
артиш
артіль
артільний
артус
архангол
архангольський
архва
архв'янка
архив
архивний
архикнязь
архимандрит
архимандрита
архимандрицтво
архимандричий
архимник
архимницький
архимниця
архирей
архирейський
архистратиг
архитектурний
арци
арчик
аршин
аршинний
аршинник
аря!
ар'ян
ар'яниця
аса!
асавула
аса-ля!
асесор
асесорський
асесорувати
асистенція
ассафет
Відгорнути, -ся. Cм. відгортати, -ся.
Гдась нар. Когда-то. Черниг. у.
Дзюрча́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Журчать. Дзюрчить біжить криниченька, наповня ставок. К. Досв. 157.
Загу́біль, -лі, ж. = загуба. Драг. 191.
Котига, -ги, ж. Телѣга, на которой возять необходимые для пастуховъ овецъ припасы. Левч. Мали вони ще при отарах і котигу... возили харчі, воду і дрова. Стор. II. 182.
Нако́шувати, -шую, -єш, сов. в. накоси́ти, -кошу́, -сиш, гл. Накашивать, накосить.
Наточувати, -чую, -єш, сов. в. наточи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Нацѣживать, нацѣдить (изъ бочки). У нас у дворі є багато бочок з оливою, пійшла та й наточила. Рудч. Ск. II. 151. 2) Просѣивать, просѣять сквозь решето (зерно).
Самоцвіт, -ту, м. Самоцвѣтъ, драгоцѣнный камень. Була убрана на весіллі в жемчузі, в дукачах і самоцвітах. Стор. І. 34. Переносно: вообще что-либо прекрасное по своимъ природнымъ качествамъ. (Українська мова) зоставила багато свого самоцвіту в польській словесності. К. ХП. 116.
Цвітка, -ки, ж. = квітка 1. Урвав цвітку таку красну, так любо пахне. Гн. ІІ. 104.
Шворочка, -ки, ж. Ум. отъ шво́рка.
Нас спонсорують: