Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

у
убавити
убавляти
убавлятися
убагнути
убазарювати
убаришувати
убачати
убачатися
убачливий
убгати
убезвічити
убезнека
убезпечати
убезпечатися
убезпечення
убейкатися
уберегати
уберегатися
уберечи
уберечко
убивання
убивати
убиватися
убигати
убий-душа
убити
убиясник
убігати
убіж
убіжжя
убіжський
убійник
убійників
убійчий
убілити
убільшати
убільшатися
убільшки
убіляти
убілятися
убір
убіральник
убірання
убірати
убіратися
убіч
убічнистий
ублагати
ублюватися
убовтатися
убовтнутися
убог
убогачення
убогий
убого
убогодухий
убож
убожати
убожество
убожіти
убожство
убожчати
убоїще
уболівання
уболівати
уболона
уборзі
уборошнитися
убоятися
убраний
убрання
убрати
убратий
убрести
убрехатися
убризкати
убризкатися
убризькати
убризькатися
убрикнути
убриндуватися
уброїтися
убрус
убрьохатися
убування
убуванці
убувати
убуватися
убудити
убудитися
убуритися
убурюватися
убути
убутися
убухати
убухувати
ув
увага
уважання
уважати
уважатися
уважка
уважливий
уважливість
уважливо
уважний
уважність
уважно
уважувати
увал
увалити
увалювати
увалюватися
уваляти
увапнитися
уварити
уваруватися
уварювати
уведення
Визначувати, -чую, -єш, гл. = визначати. Визначує дорогу блискавицям. К. Іов. 60.
Двожи́льний, -а, -е. Двужильный. Кобила двожильна. О. 1862. IV. 83.
Дрібота́ння, -ня, с. Неразборчивая болтовня скороговоркой. Таке якесь дріботання в його, що я й не розберу, що він і росказує. Новомоск. у.
Забри́нькати, -каю, -єш, гл. Забреньчать. Вх. Уг. 238.
Заї́чка, -ки, ж. Ум. отъ заї́ка.
Квоктати, -кчу́, -чеш, гл. 1) Клохтать (о насѣдкѣ). 2) Квакать глухо (о лягушкѣ). Тілько квокче усе жаба здорова. 3) Постоянно охать, стонать, жалуясь на болѣзнь, несчастье и пр. (о человѣкѣ).
Липки́й, -а, -е. 1) Липкій. Вона мене по тілу маже липким, вонючим, як смола. Алв. 64. 2) Прилипчивый (о болѣзни). 3) Имѣющій влеченіе къ чему-нибудь. Левиц. І. 341. До хазяйства липкий такий, вже й ночі не доспить, коли треба.
Поволока, -ки, ж. 1) Ремни, шнурки на обуви. 2) Слѣдъ, оставленный тащимымъ предметомъ. Зрубали дерево і стали його волокти додому та й поробили поволоки, а лісничий поволокою вислідив. Павлогр. у. згрібають поволоки — послѣ протащеннаго, пронесеннаго сѣна сгребаютъ оставшееся по пути. Шух. I. 170. Ум. поволі́чка, поволо́ченька.
Троска, -ки, ж. Шлакъ. Угор.
Ф'юкадло, -ла, с. Иволга, Oriolus galbula. Вх. Уг. 278.
Нас спонсорують: